Острів Каміно

— А можна дещо спитати?— Мерсер вирішила змінити тему.— Яким чином Талія розпочинала у своїй книзі розповідь про Зельду Фіцджеральд і Гемінґвея? Яка була перша сцена?

Брюс широко посміхнувся й витер губи серветкою.

— Ну-ну, бачу, у вас нарешті пішла справа. Вас дійсно зацікавила ця ідея?

— Можливо. Я прочитала дві книжки про Фіцджеральдів і Гемінґвеїв у Парижі й придбала ще кілька.

— Придбали?

— На «Амазоні». Ви ж знаєте, там набагато дешевше.

— Так, я чув. Але якщо замовите в мене, я вам зроблю знижку в тридцять відсотків.

— Але мені подобається читати електронні книги.

— От тобі й молоде покоління!— посміхнувся Брюс і зробив ковток вина.— Дайте пригадаю. З того часу минуло вже років дванадцять-тринадцять. А до того ж Талія так багато разів усе переписувала, що я й тоді часто не міг розібратися.

— З усього, що я встигла прочитати, виходить, що Зельда терпіти не могла Гемінґвея, вважала його невихованим грубіяном, який погано впливав на її чоловіка.

— Це, напевно, правда. Здається, в романі Талії була сцена, у якій вони втрьох були на півдні Франції. Гедлі, дружина Гемінґвея, чомусь повернулася в США, а Ернест зі Скоттом влаштували пиятику. Узагалі-то Гемінґвей і справді не раз скаржився, що Скотт геть не вміє пити: півпляшки вина — і він уже п’яний під столом. Гемінґвей же був мов бездонна бочка й будь-кого міг перепити. Скотт уже в двадцять років був закінченим алкоголіком і не міг зупинитися. Він готовий був нализатися хоч уранці, хоч удень, хоч уночі. Зельда й Гемінґвей фліртували й нарешті отримали свій шанс після обіду, коли Скотт вирубився в гамаку. Вони злягалися в гостьовій кімнаті, прямо під боком у її чоловіка, поки той хропів. Ну, щось таке, але знов-таки — це вигадана історія, тому пишіть що вам заманеться. Так от, їхній роман набирав обертів, Ернест став пити ще більше, а Скотт старався не відставати. Коли він вирубався, його приятель Ерні й дружина Зельда поспішали в найближче ліжко, щоб швиденько перепихнутися. Зельда була до нестями закохана в Ернеста, а той і собі удавав, що безмірно нею захоплений, але виключно зі своєю звичною метою. Він уже тоді був знатним донжуаном. Після повернення в Париж і приїзду Гедлі зі Штатів Зельда хотіла продовжити їхній зв’язок, але Ернест від неї вже втомився. Він не раз казав, що в неї не всі вдома. Він почав її відшивати й урешті-решт кинув, після чого Зельда його зненавиділа. Ось вам, люба моя, і весь сюжет у двох словах.

— І ви вважаєте, що це буде продаватися?

Брюс засміявся й відповів:

— Ну-ну, а ви за останній місяць стали дуже корисливою: приїхали сюди з літературними амбіціями, а тепер думаєте про гонорари.

— Я не хочу повертатися до викладання, Брюсе, та й підозрюю, що мало які університети прагнуть узяти мене на роботу. Я не маю нічого — крім тих десяти тисяч доларів, якими зобов’язана вам, а також надмірній забудькуватості моєї любої Тесси. Або я напишу щось, що продаватиметься, або кину писати.

— Так, воно продаватиметься. Ви згадували про «Паризьку дружину» — це чудова історія про Гедлі й Гемінґвея в той період, і вона дуже добре продавалася. Ви чудово пишете, Мерсер, і у вас має вийти.

Мерсер посміхнулася, зробила ковток вина й сказала:

— Дякую. Мені потрібна підтримка.

— А кому ж вона не потрібна?

Якийсь час вони їли мовчки, а тоді Брюс підняв келих і подивився на вино:

— Вам подобається Шаблі?

— Авжеж — воно чудове.

— Я дуже люблю вино — може, навіть занадто. Проте в обід його пити не варто, а то потім нічого не хочеться робити.

— Тому й винайшли сієсту,— підказала вона, полегшуючи його завдання.

— Авжеж! У мене на другому поверсі, за баром-кав’ярнею, є маленька квартирка. Ідеальне місце, щоб подрімати після обіду.

— Це що, запрошення, Брюсе?

— Можливо.

— Отже, найбезвідмовніший спосіб підчепити красуню — це сказати: «Гей, крихітко, не хочеш разом подрімати?».

— Раніше спрацьовувало.

— Що ж, цього разу тобі не пощастило, — Мерсер озирнулася навколо й витерла серветкою куточки губ.— Я не сплю з одруженими чоловіками, Брюсе. Точніше, спала двічі, і обидва рази про це пошкодувала. Одружені чоловіки мають певні зобов’язання, а я не шукаю собі зайвих проблем. До того ж я знаю Ноель, і вона мені дуже подобається.

— Запевняю тебе, вона не проти такого.

— У це важко повірити.

Брюс посміхнувся, ніби Мерсер і гадки не мала, про що говорить, а він залюбки її просвітив би. Він теж озирнувся навколо і, переконавшись, що їх ніхто не чує, нахилився до неї й заговорив, знизивши голос:

— Ноель зараз перебуває у Франції, в Авіньйоні, і коли вона туди їздить, то зупиняється у своїй квартирі, якою володіє вже багато років. На тій же вулиці є ще одна квартира — набагато більша — і в ній живе її друг Жан-Люк. Жан-Люк одружений із жінкою, яка за нього набагато старша й має чимало грошей. Жан-Люк і Ноель стали коханцями принаймні десять років тому. Насправді вона з ним стала зустрічатися ще до того, як познайомилася зі мною. Вони влаштовують свої «сієсти», вечеряють, розважаються й навіть подорожують, коли його літня дружина не заперечує.