Острів Каміно
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-140-5
- Переводчик: Владимир Аполлинариевич Заяц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Острів Каміно». Краткое содержание книги:
Звісно, Брюс просто не міг не зайти її провідати й подивитися, як удалася ванна з піною. Він досі був у халаті й поставив ще одну пляшку мінералки біля ванни.
— Ну як ти? — запитав він.
— Значно краще,— відповіла Мерсер.
Піна здебільшого приховувала її наготу, але не зовсім. Окинувши її довгим схвальним поглядом, Брюс посміхнувся:
— Щось іще треба?
— Ні, все гаразд.
— Я готую сніданок. Не поспішай.
Із цими словами він пішов.
IX
Проніжившись у ванні цілу годину, Мерсер вилізла й витерлася. На дверях висів банний халат підхожого розміру, і вона його одягла. У ящику знайшлася ціла купа нових зубних щіток. Діставши одну з них, вона почистила зуби, і їй стало набагато краще. Потім вона взяла зі стільця свою спідню білизну й побачила поруч із шортами й блузкою власну сумку. Мерсер дістала звідти айпад і, підбивши подушки, залізла в ліжко, де влаштувала собі затишне гніздечко й знову опинилася на хмарі.
Вона читала, коли за дверима почулися якісь звуки і в спальню увійшов Брюс із тацею для сніданку, яку поставив на ліжко біля Мерсер.
— Бекон, омлет, мафіни з джемом, міцна кава і як бонус — коктейль «Мімоза».
— Не думаю, що мені зараз показане спиртне,— засумнівалася вона. Їжа виглядала й пахла дуже апетитно.
— Це еліксир від похмілля. Точно допоможе.
Брюс вийшов й одразу ж повернувся з тацею для себе, яку поставив поруч із її, й сів на ліжко. На них були однакові халати. Піднявши свій фужер, він промовив:
— Будьмо!
Зробивши по ковтку, вони взялися до їжі.
— То ось яка вона — горезвісна «письменницька кімната», — зауважила Мерсер.
— Ти про неї чула?
— Авжеж: у цю пастку потрапили безліч бідних дівчат.
— І всі вони самі дуже цього прагнули.
— То це правда — ти приводиш сюди жінок, а Ноель — чоловіків?
— Авжеж. А хто тобі про це розповів?
— Відколи письменники вміють зберігати секрети?
Брюс розсміявся й сунув у рот скибочку бекону. Після двох ковтків коктейлю в голові Мерсер знову задзвеніло, та й залишки вчорашнього рому, змішавшись із свіжим шампанським, також давали про себе знати. На щастя, тривалий відпочинок у ванній заспокоїв її шлунок, та і їжа була дуже смачна. Позирнувши на довгу вигнуту стіну, суцільно від підлоги до стелі заставлену книжковими полицями, вона поцікавилася:
— А що тут за книжки? Інші перші видання?
— Та ні, тут просто всяка всячина — нічого особливо цінного.
— Це чудова кімната. Одразу видно руку Ноель.
— Забудьмо поки про Ноель. У неї, напевно, зараз пізня вечеря з Жаном-Люком.
— І це тебе не турбує?
— Анітрохи. Годі тобі, Мерсер,— ми ж уже це обговорювали.
Кілька хвилин вони мовчки їли, ігноруючи каву, зате налягаючи на коктейль. Брюс почав ніжно погладжувати її стегно під простирадлами.
— Навіть не можу згадати, коли востаннє кохалася, маючи похмілля.
— А я так роблю постійно. Насправді це найкращі ліки.
— Кому ж про це знати, як не тобі!
Брюс підвівся з ліжка й поставив свою тацю на підлогу.
— Допивай свій фужер,— сказав він, і Мерсер послухалася.
Брюс прибрав з ліжка її тацю і відставив її вбік, а тоді скинув свій халат і викинув його за ліжко. Потім він допоміг їй зняти її халат, і вони, насолодившись якусь мить свободою від непотрібного одягу, поринули під простирадла.
X
У суботу вранці Елейн Шелбі працювала в себе вдома в кабінеті, коли пролунав дзвінок Ґрема з острова Каміно.
— От і приїхали,— оголосив він.— Схоже, наша дівчинка провела ніч у великому будинку.
— Ану розповідай,— пожвавішала Елейн.
— Вона припаркувалася навпроти будинку вчора десь о восьмій вечора, і її машина досі там. Інша пара поїхала з будинку сьогодні вранці— хто то були такі, я не знаю. Мерсер і Кейбл досі в будинку. Зараз тут ллє як із відра — ідеальний ранок, щоб розважитись. Чудово спрацьовано!
— Давно вже було час. Тримай мене в курсі.
— Так точно.
— Я приїду в понеділок.
Денні й Рукер теж спостерігали. Пробивши машину Мерсер за її північнокаролінськими номерними знаками, вони з’ясували все, що було можна, про їхню власницю: довідалися її ім’я, те, що зараз вона проживає в «Трактирі „Маяк“», те, що вона володіє часткою котеджу на пляжі, а також проглянули список її надрукованих творів. Вони знали, що Ноель Боннет зараз у від’їзді і її магазин закритий. Вони знали що завгодно, крім одного: що робити далі.
XI
Тривалий дощ послугував зайвим приводом не вилазити з ліжка. Мерсер, у якої вже кілька місяців не було сексу, ніяк не могла насититися. Будучи досвідченим майстром, Брюс володів таким драйвом і витривалістю, що Мерсер раз у раз дивувалася. Після години — чи, може, двох — вони нарешті знеможено відірвалися одне від одного й заснули. Коли вона прокинулася, його поруч не було. Мерсер наділа халат, спустилася вниз і знайшла його на кухні, вже одягненого в звичний костюм із легкого льону й замшеві туфлі бруднуватого кольору. Брюс виглядав свіжим і відпочилим і, вочевидь, був готовий до нового дня жвавої торгівлі у своєму магазині. Вони поцілувалися, і він, залізши руками під халат Мерсер, схопив її за сідниці.
— У тебе приголомшливе тіло,— промовив він.
— Ти залишаєш мене одну?
Вони знову поцілувалися, і після довгих і пристрасних обіймів Брюс трохи відсторонився й пояснив:
— Мені треба навідатись до магазину. Торгівля вроздріб — примхлива пані й вимагає постійної уваги.
— Коли ти повернешся?
— Скоро. Я принесу обід, і ми поїмо на веранді.
— Я теж маю йти,— невпевнено промовила Мерсер.
— Куди? Назад у «Маяк»? Ну годі тобі, Мерсер,— просто побудь трохи тут, і я повернуся ще до того, як ти встигнеш занудьгувати. На вулиці ллє як з відра, виє вітер, і, по-моєму, було попередження про можливий смерч. Та зараз небезпечно взагалі кудись висуватися з дому! А ми заліземо в ліжко й весь день читатимемо.
— Упевнена, що у тебе на думці зараз нема нічого, крім читання.
— Лишайся в халаті, і я скоро повернуся.
Вони знову поцілувалися, тісно притулившись одне до одного, і він нарешті спромігся від неї відірватись. Поцілувавши її в щоку, Брюс попрощався й пішов. Мерсер налила собі чашку кави й віднесла її на задню веранду, де влаштувалася в кріслі-гойдалці й стала дивитися на дощ. Із деяким зусиллям волі вона подумки визнала, що нічим по суті не відрізняється від повії, що вона — безпринципна жінка, якій платять за те, щоб вона використовувала власне тіло задля досягнення підступних цілей. Проте в глибині душі вона все ж не вважала себе винною. Брюс Кейбл був закінченим бабієм і спав із ким завгодно, хай там які були їхні мотиви. Цього разу була її черга, а наступного тижня буде черга якоїсь іншої жінки. Поняття «відданість» і «довіра» нічого для нього не значили — то чого ці речі мають турбувати її? Брюс нічого не вимагав, ні на що не розраховував, нічого не віддавав сам. Для нього все зводилося виключно до фізичної втіхи — і для неї зараз теж.
Відкинувши всі сумніви й не відчуваючи вже жодних докорів сумління, Мерсер усміхнулася, подумавши про майбутні бурхливі вихідні у його ліжку.
Брюс і справді дуже скоро повернувся. На обід він приніс салати й вино, і, перекусивши, вони вирушили на вежу, щоб знову зайнятися коханням. Під час перерви Брюс дістав пляшку Шардоне й товстий роман. Вони вирішили читати під звуки дощу на задній веранді в плетених кріслах-гойдалках. У нього була паперова книжка, у неї — айпад.
— Невже ти справді можеш отримувати задоволення від книги, читаючи її на цій штуці? — запитав Брюс.