Острів Каміно

Коли подали головні страви, раптом зайшла бесіда про випивку, й Енді зізнався, що має проблеми з алкоголем. Саллі поставилася до цього з розумінням, але рішуче радила йому постаратися якомога швидше вибратися з цього становища. Сама вона вже сім років як кинула пити, і, за її словами, це врятувало їй життя. Її приклад надихав, і Енді подякував їй за відвертість. Мерсер часом стало здаватися, ніби вона бере участь у зборах товариства анонімних алкоголіків.

Брюсові пані Аранка явно дуже подобалася, і до кінця вечері Мерсер помітила, що він приділяє їй, Мерсер, менше уваги, ніж спершу. Вона нагадала собі, що Брюс і Саллі знайомі багато років, і дивуватися тут було нічому. Утім, ця думка її не заспокоїла, а, навпаки, змусила спостерігати за ними з особливою увагою. Брюс кілька разів торкався плеча Саллі, затримуючи руку довше, ніж було потрібно для звичайного дружнього жесту.

Від десерту всі відмовилися, і Брюс оплатив рахунок. Коли вони вийшли на Мейн-стрит, Брюс повідомив, що має заглянути у свою книгарню й перевірити, як там ідуть справи в продавця другої зміни. Саллі зголосилася скласти, йому компанію. Усі розпрощалися, і Саллі пообіцяла написати Мерсер електронною поштою й надалі підтримувати зв’язок. Коли Мерсер уже попрямувала в бік котеджу, її наздогнав Енді й запропонував:

— Може, зайдемо випити?

Вона зупинилася й обернулася до нього обличчям.

— Ні, Енді, це не дуже хороша ідея. Тим більше після такої вечері.

— Я про каву, а не про спиртне.

Було кілька хвилин на десяту, і в котеджі Мерсер робити було нічого. Може, чашка кави в її товаристві допоможе Енді відволіктися. Вони перейшли вулицю й увійшли в порожню кав’ярню. Бариста одразу попередив, що через півгодини зачиняється. Замовивши дві чашки кави без кофеїну, вони влаштувалися за столиком на вулиці. Книгарня була просто навпроти, і за кілька хвилин із неї вийшли Брюс і Саллі й зникли в напрямку Брюсового будинку.

— Цю ніч вона проведе в нього,— зауважив Енді.— І вона не єдина письменниця, що має таку звичку.

Узявши це до відома, Мерсер запитала:

— А як у цю картину вписується Ноель?

— А ніяк. У Брюса свої симпатії, у Ноель — свої. У їхньому будинку нагорі вежі є кругла спальня, відома як «письменницька кімната», і ця кімната всяке бачила за свій вік.

— Боюся, що не зовсім розумію, — сказала Мерсер, хоча дуже добре все розуміла.

— У них відкритий шлюб, Мерсер, і спати з іншими не лише не забороняється, а, може, навіть і заохочується. Мені здається, вони люблять одне одного, але не вимагають вірності.

— Це досить дивно.

— Не для них. Судячи з усього, вони щасливі разом.

Нарешті одна з чуток, якими ділилася Елейн, знайшла підтвердження.

— Ноель проводить так багато часу у Франції зокрема тому, що у неї там є давній коханець. Думаю, він теж одружений,— повідомив Енді.

— Ну хто б сумнівався...

— А ви ж ніколи не були одружені?

— Не була.

— Я от був двічі, і, чесно кажучи, не впевнений, чи можу вам рекомендувати цю затію. А зустрічаєтеся зараз із кимось?

— Ні. Мій останній хлопець утік рік тому.

— А тут зустріли когось цікавого?

— Ну а як же? Вас, Брюса, Ноель, Майру, Лі, Боба Кобба. Цікавих людей тут чимало.

— А хотіли б із кимось із них зустрічатись?

Енді був старший за неї принаймні років на п’ятнадцять, завзятим п’яницею, мав шрами від бійок у барі— словом, був страшенним паливодою й аж ніяк її не цікавив.

— Ви що, хочете мене закадрити, Енді?

— Ні— просто подумав, чи не повечеряти нам якось разом.

— А хіба ви не маєте невдовзі вирушити в — як там казала Майра — «пияцький концтабір»?

— Авжеж: лишилося всього три дні, і я щосили намагаюся не зірватися до цього. Та це непросто. Якщо чесно, я, потягуючи цю теплу каву без кофеїну, уявляю, ніби це подвійна порція горілки з льодом. Я майже відчуваю її смак. І гаю час, бо не хочу йти додому, хоч там нема ні краплі спиртного. Дорогою туди є два магазини алкогольних напоїв, які ще відчинені, і мені доведеться докласти величезних зусиль, щоб не зупинити машину біля одного з них,— його голос затремтів.

— Мені дуже шкода, Енді.

— Облиште. Просто, будь ласка, ніколи не доводьте себе до такого. Це просто жахливо!

— Я хотіла б якось вам допомогти.

— Ви можете допомогти: помоліться за мене, гаразд? Ненавиджу себе за таку слабкість,— Енді раптом різко підвівся й покрокував геть, ніби бажаючи опинитися подалі й від кави, й від розмов.

Мерсер спробувала щось сказати, але не знайшла слів. Вона дивилася йому вслід, доки він не завернув за ріг, а тоді віднесла чашки до стійки в кав’ярні. На вулиці було тихо: крім кав’ярні, досі працювали лише книжковий магазин і перекусна з фаджем[2]. Її автівка була припаркована на Третій вулиці, але Мерсер чомусь пройшла повз. Перетнувши квартал, вона крокувала далі, доки не опинилася біля будинку Брюса й Ноель. У «письменницькій кімнаті» нагорі вежі горіло світло. Вона трохи забарилася, і — ніби за сигналом — світло згасло.