Острів Каміно

VI

Вони зустрілися на пляжі біля кінця настилу навпроти котеджу, коли вже зовсім стемніло. Був відлив, і на широкому пляжі нікого не було. Гладінь океану мерехтіла у світлі повного місяця. Елейн була боса, і Мерсер теж скинула сандалі. Вони підійшли до води й поволі покрокували берегом, як звичайні подруги, що гуляють і діляться новинами.

Мерсер щовечора, як було домовлено, надсилала електронною поштою докладний звіт про минулий день, включаючи в нього навіть назви книг, які читала, й описи своїх творчих спроб. Елейн знала майже все — щоправда, Мерсер не стала інформувати її про спробу Кейбла затягти її в ліжко. Може, потім — залежно від подальшого розвитку подій.

— Коли ви приїхали на острів? — запитала Мерсер.

— Сьогодні вдень. Останні два дні ми провели в офісі, де зібралися всі члени нашої команди: технічні експерти, оперативні менеджери й навіть мій начальник, власник компанії.

— То ви маєте начальника?

— Авжеж. Я керую цим конкретним проектом, але остаточні рішення ухвалюватиме мій начальник — звісно, коли для цього прийде час.

— Прийде час?

— Ми й самі не дуже собі уявляємо, коли і як це станеться. Пішов уже шостий тиждень, і, правду сказати, ми сумніваємося, що робити далі. Ви чудово попрацювали, Мерсер, і ваші успіхи за перші п’ять тижнів були просто приголомшливі. Ми дуже задоволені вашою роботою. Але тепер, коли ми маємо фотографії та відео й ви проникли в Кейблове коло спілкування, ми обговорюємо наш наступний крок. Ми досить упевнені у своїх припущеннях, але справ у нас ще сила-силенна.

— Думаю, ми впораємося.

— Мені дуже подобається ваш позитивний настрій.

— Дякую,— мляво відгукнулася Мерсер, яка вже втомилася від похвал.— А можна дещо спитати? Я не впевнена, що розумно розвивати цю пропозицію з романом про Зельду й Гемінґвея. Це аж надто підозрілий збіг, якщо рукописи Фіцджеральда справді в Кейбла. Ми точно на правильному шляху?

— Але роман був його ідеєю.

— Може, це його наживка — спосіб мене перевірити.

— Ви маєте якісь підстави вважати, що Кейбл вас підозрює?

— Ніби ні. Я провела з Брюсом багато часу, і мені здається, що я непогано його розумію. Він дуже кмітливий і харизматичний, але й чесний, і з ним легко розмовляти. Можливо, він здатний на деяке лукавство, коли цього вимагає його бізнес, але з друзями він точно чесний — до непристойності. Він терпіти не може дурнів і просто підкуповує своєю щирістю. Він мені подобається, Елейн, і я йому теж, і він хоче зблизитися. Якби Брюс мене підозрював, думаю, я це відчула б.

— А ви плануєте зблизитися?

— Там буде видно.

— Він бреше про свій шлюб.

— Це так — він завжди каже про Ноель як про свою дружину. Це дійсно неправда, якщо ви маєте рацію й він неодружений.

— Я розповіла вам усе, що ми знаємо. Ні тут, ні у Франції нема жодних записів про реєстрацію їхнього шлюбу чи спробу його зареєструвати. Теоретично вони могли розписатися в іншій країні, але це якось не в’яжеться з відомими нам обставинами.

— Не знаю, наскільки близько в нас вийде до нього підібратись, — зауважила Мерсер,— і сумніваюся, що це можна якось спланувати. Я просто хочу сказати, що знаю його достатньо добре, щоб помітити, якщо він щось запідозрить.

— Тоді розвивайте його ідею для вашого роману. Це дасть вам привід поговорити з ним про Фіцджеральда. А ще краще — напишіть перший розділ і дайте йому його прочитати. Зможете це зробити?

— Ну звісно. Це ж усе просто вигадка, а в моєму житті зараз узагалі нема нічого справжнього.