Острів Каміно

XIV

Команда влаштувала перекус привезеною на замовлення піцою, запиваючи її солодкими газованими напоями. Про їжу зараз ніхто не думав. Рік, Ґрем і Елейн сиділи за обіднім столом в орендованій квартирі й вивчали стоп-кадри із записів нещодавніх візитів Мерсер. Вони мали вісімнадцять хвилин відео з Ноеліного магазину й двадцять дві з Брюсового — сорок хвилин цінної інформації, про яку зовсім недавно могли лише мріяти. Вони самотужки вивчили обидва відеоролики, але важливіше було те, що їх зараз аналізували експерти в їхній лабораторії в Бетесді. Уже вдалося з’ясувати розміри сховища й сейфа, розташування камер спостереження й датчиків безпеки, а також те, що двері було обладнано ригельними замками й кнопковими цифровими панелями. Сталевий сейф важив триста шістдесят кілограмів, його було виготовлено п’ятнадцять років тому на підприємстві в Огайо, продано через інтернет, і встановив його підрядник із Джексонвілла. Дверцята сейфа замикалися п’ятьма свинцевими штирями, які було зафіксовано гідравлічною системою. Сейф міг витримати температуру вісімсот сорок градусів Цельсія протягом двох годин. Утім, проблемою було не те, як відкрити сейф, а те, як дістатися до нього, не піднявши тривоги.

Вони провели весь час до вечора за столом, довго й завзято обговорюючи деталі справи, причому нерідко в дискусії з допомогою конференц-телефонів дистанційно брали участь їхні колеги в Бетесді. Елейн очолювала розслідування, проте уважно вислуховувала всі численні думки її досвідчених колег. Значна частина часу пішла на обговорення доцільності звернення до ФБР. Чи настав час залучити їх, поділитися з ними всім, що вдалося дізнатися про Брюса Кейбла? Елейн вважала, що ні, принаймні не зараз, і мала для того підставу: доказів, які могли б цілком переконати федерального суддю, що рукописи знаходяться саме в Кейбловому підвалі, у них так і не було. Поки вони мали лише «наводку» від своєї інформаторки в Бостоні, сорокахвилинний відеоролик із приміщень і декілька стоп-кадрів з нього. На думку двох їхніх вашингтонських адвокатів, цього явно було недостатньо для того, щоб отримати ордер на обшук.

Крім того, якщо зараз залучити ФБР-ників, вони, як завжди, візьмуть справу у власні руки й диктуватимуть свої правила. Зараз вони нічого не знали про Брюса Кейбла й гадки не мали, що Елейн запустила до нього свого «крота». Елейн хотіла, щоб вони якомога довше ні про що не здогадувалися.

Рік запропонував один альтернативний сценарій, хоча й сам не дуже вірив у його перспективність. Ідея була в тому, щоб улаштувати вночі невеличку пожежу на першому поверсі книгарні і, коли завиють сирени протипожежної сигналізації й спрацюють датчики безпеки, проникнути в підвал через Ноелін магазин і захопити сейф. Ризиків у цьому плані було повно. По-перше, він вимагав від них цілої низки протизаконних дій. А що, як «Ґетсбі» й компанія все ж не там, а деінде — може, навіть і не на острові? Кейбл запанікує й розкидає їх по всіх кінцях світу, якщо ще цього не зробив.

Елейн відкинула Рікову ідею майже одразу після того, як він її виклав. Зрештою, вони ще мали час, і Мерсер працювала просто чудово: не минуло й місяця, а вона вже здобула прихильність Кейбла й проникла у його коло спілкування, завоювала його довіру, і завдяки їй вони тепер мали сорок хвилин безцінного відеоматеріалу й сотні стоп-кадрів із нього. Коло змикалося — принаймні так їм здавалося. Отже, поки слід було терпляче чекати подальшого розвитку подій.

Хай там як, вони отримали відповідь на одне важливе питання. Досі вони довго обговорювали, чому простий власник книгарні в старій будівлі в невеличкому містечку приділяє таку надзвичайну увагу аспектам безпеки, і ця проблема турбувала їх тим більше, що Кейбл був їхнім основним підозрюваним. Для чого ще він міг улаштувати у своєму підвалі маленьку фортецю, якщо не для зберігання незаконно добутих скарбів? Тепер вони знали, для чого: він зберігав там багато цінних книг. Після свого обіду з Брюсом Мерсер повідомила їм, що крім чотирьох примірників «Ловця в житі» та «Власного простору», у сейфі було близько п’ятдесяти інших книг у «мушлях», акуратно розставлених на полицях, а в самому сховищі зберігалося кількасот книг.

Елейн працювала в цьому бізнесі вже понад двадцять років, але навіть її вразили Кейблові скарби. Вона не раз мала справу з відомими книгарнями, які торгували рідкісними книгами, і добре їх знала. Вони скуповували й продавали різноманітні цінні примірники й для розширення своєї діяльності використовували каталоги, веб-сайти й усілякі способи маркетингу. Їхні колекції були обширні й добре рекламувалися. Елейн та її команда часто задавалися питанням, чи міг такий нібито дрібний ділок, як Кейбл, викласти мільйон доларів за рукописи Фіцджеральда. Тепер вони знали відповідь. Гроші в нього були.