Острів Каміно
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-140-5
- Переводчик: Владимир Аполлинариевич Заяц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Острів Каміно». Краткое содержание книги:
Мерсер не заперечувала, що відчуває цікавість, проте чи готова вона була визнати, що до цієї цікавості домішалася крапелька ревнощів?
II
Після п’яти тижнів, проведених у котеджі, настав час на кілька днів його покинути. Конні з чоловіком і двома доньками-підлітками збиралася приїхати туди на свою щорічну двотижневу пляжну відпустку. Конні з увічливості запросила Мерсер скласти їм товариство, але та, ясна річ, відмовилася. Мерсер знала, що дівчатка безперервно сидітимуть, утупившись у свої смартфони, а зять розмовлятиме виключно про свої кафе із замороженим йогуртом. Успішно розкрутивши бізнес, він не спочивав на лаврах, а продовжував працювати без упину. Мерсер знала, що він щоранку вже о п’ятій буде на ногах і, ковтаючи каву, гарячково строчитиме електронні листи, перевірятиме поставки й таке інше — напевно, навіть і ноги не помочить в океані. Конні жартувала, що він ніколи не міг витримати два тижні: обов’язково траплявся якийсь форс-мажор, і він мчав назад у Нешвілл рятувати свою компанію.
Про роботу над романом у таких умовах не могло бути й мови, хоча зі своїм нинішнім темпом Мерсер би все одно особливо не просунулася.
Між нею й Конні, яка була старша на дев’ять років, ніколи не було близьких стосунків. Залишившись без матері і з батьком, зайнятим лише самим собою, дівчата рано навчилися самостійності. Конні виїхала з дому вчитися в коледжі, коли їй було вісімнадцять, і відтоді не поверталася. Вона провела одне літо з Тессою й Мерсер на острові, але тоді її цікавили лише хлопці й аж ніяк не тихі пляжні прогулянки, спостереження за черепахами й безперервне читання. Коли Тесса застала її за курінням травки, вона поїхала з котеджу.
Тепер сестри щотижня обмінювалися електронними листами й щомісяця зідзвонювалися, вважаючи, що лишатися на зв’язку було все ж їхнім обов’язком. Мерсер час від часу, коли опинялася неподалік від Нешвілла, заїжджала до сестри в гості, причому нерідко вже за новою адресою. Вони з чоловіком часто переїжджали — щоразу в будинок побільше і квартал побагатше. Здавалося, вони постійно за чимось женуться — за якоюсь неясною мрією,— і Мерсер часто питала себе, що вони робитимуть, коли та мрія нарешті здійсниться. Чим більше вони заробляли, тим більше витрачали, і Мерсер, яка жила бідно, дивувалася їхньому рівню споживання.
У їхніх із Конні стосунках був момент, який вони ніколи не обговорювали — насамперед тому, що нічим хорошим така розмова не закінчилася б. Конні пощастило провчитися в університеті чотири роки без жодного цента студентських боргів, адже всі витрати оплачував їхній батько Герберт, чий бізнес із продажу автівок тоді процвітав. Але на той час, коли Мерсер вступила в Південний університет Севані, батько вже встиг розоритися й наблизитись до банкрутства. Біль від такої несправедливості мучив Мерсер багато років, тим більше що Конні ніколи не пропонувала їй навіть найменшої грошової допомоги. Тепер же, коли її студентські борги дивовижним чином зникли, Мерсер твердо вирішила забути образу. Утім, зробити це було не так просто, адже домівки Конні з роками ставали дедалі розкішнішими, а Мерсер, як і раніше, не знала, де житиме за кілька місяців.
Правда була в тому, що Мерсер не хотілося проводити час зі своєю сестрою. Вони жили в різних світах і дедалі більше віддалялися одна від одної. Отже, вона подякувала Конні за запрошення пожити з ними, і обидві зітхнули з полегшенням, коли Мерсер відмовилася, сказавши, що, мабуть, на кілька днів покине острів, бо хоче відпочити від роботи над романом, провідати друзів і таке інше. Оскільки насправді Мерсер нікуди їхати не збиралася, Елейн зняла їй невеличкий номер у міні-готелі за три кілометри на північ від котеджу. Наступний крок був за Кейблом, і Мерсер не могла дозволити собі залишити острів.
У п’ятницю, за три дні до Дня незалежності, Мерсер прибрала в котеджі й зібрала в дві полотняні сумки свій одяг, косметику, засоби гігієни й кілька книжок. Вимикаючи в кімнатах світло, вона думала про Тессу й про те, як багато всього сталося з нею, Мерсер, за минулі п’ять тижнів. Вона одинадцять років не приїжджала сюди, боячись ятрити рани й заново переживати втрату. Проте варто було їй трохи тут пожити, і думки про Тессу тепер воскрешали в її пам’яті не жахливу смерть бабусі, а те, як добре їм було вдвох. Зараз Мерсер мала поїхати, але за два тижні повернеться, і котедж знову буде у її розпорядженні. Як довго — невідомо. Це залежало від пана Кейбла.
За п’ять хвилин вона доїхала Фернандо-стрит до свого міні-готелю під назвою «Трактир „Маяк“». Посеред подвір’я стояв високий макет маяка, який вона добре пам’ятала з дитинства. Готель являв собою розлогу одноповерхову будівлю з двадцятьма номерами й сніданком «шведський стіл». На острів уже полинув натовп туристів, що приїздили на святкові вихідні, і власник міні-готелю, щоб захиститися від потоку зайвих відвідувачів, вивісив табличку «Вільних місць немає».
Мерсер мала дах над головою й трохи грошей у гаманці, а отже, могла, влаштувавшись на новому місці, спробувати нарешті щось написати.
III
Ближче до обіду в суботу, коли на Мейн-стрит відкрився ринок вихідного дня й натовп відпочивальників заповнив тротуари, шукаючи фадж, морозиво, а може, й столики, де можна було пообідати, Денні втретє за тиждень увійшов у «Бей-Букс» і став проглядати полиці з детективами. Він був у шльопанцях, бейсболці кольору хакі, бриджах і поношеній футболці й мав точнісінько такий вигляд, який мусив мати кепсько одягнений і нічим не примітний відвідувач. Вони з Рукером провели в місті вже тиждень, вивчаючи обстановку й спостерігаючи за Кейблом, що не становило жодних труднощів, зважаючи на його спосіб життя: Кейбл був або у своєму магазині, залишаючи його лише для того, щоб пообідати десь у центрі міста чи збігати кудись у звичних справах, або ж у себе вдома, зазвичай на самоті. Утім, вони намагалися бути якомога обережнішими, адже Кейбл неабияку увагу приділяв питанням безпеки. Як магазин, так і будинок були буквально напхані камерами, датчиками й хтозна, чим іще. Будь-який неправильний хід міг стати фатальним.
Вони чекали й стежили, раз у раз нагадуючи собі, що треба бути терплячими, однак терпіння їхнє починало зникати. Вибити інформацію тортурами в Джоела Рібікоффа й погрозами в Оскара Стайна в Бостоні було сутою дрібницею порівняно з їхнім нинішнім завданням. Задля досягнення своєї мети вони не могли тепер покладатися на насильство, яке так добре працювало раніше. Тоді їм треба було лише дізнатися кілька імен, тепер же вони прагнули здобути скарб. Напад на Кейбла, його дружину чи ще когось із його близьких міг викликати непередбачену реакцію й усе зіпсувати.
IV
У вівторок, 5 липня, натовпи зникли, й пляжі знову спорожніли. Острів поволі прокидався під яскравими променями сонця, намагаючись подолати похмілля після довгого святкового вікенду. Мерсер лежала на канапі, читаючи книжку під назвою «Паризька дружина», коли пролунав сигнал оповіщення про отриманий електронний лист. Писав Брюс: «Загляньте в магазин, коли наступного разу будете в місті».
Мерсер відповіла: «Гаразд. Щось трапилося?». «Щось весь час трапляється,— відповів він.— Маю для вас невеличкий подарунок». «Я зараз усе одно нудьгую,— зізналася вона.— Буду десь за годину».
Коли вона ввійшла в магазин, там було порожньо. Продавчиня за передньою стійкою кивнула їй, проте здавалася надто сонною для розмов. Мерсер піднялася нагору, замовила лате й узяла газету. За кілька хвилин вона почула кроки на сходах і зрозуміла, що йде Брюс. Сьогодні він був у костюмі в жовту смужку й маленькій синьо-зеленій краватці-метелику і, як завжди, мав бездоганний вигляд. Брюс узяв собі каву, і вони вийшли на балкон, що нависав над тротуаром уздовж Третьої вулиці. Більше нікого там не було. Влаштувавшись у затінку за столиком під стельовим вентилятором, вони зробили по ковтку, і Брюс простягнув їй свій подарунок. Це явно була книга, загорнута у фірмовий синьо-білий папір магазину. Мерсер зірвала папір і поглянула: то був «Клуб веселощів і удачі» Емі Тан.