Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Події Другої світової війни ще пів століття змушували здригатися всю Європу. «холодна війна», розрив між Сходом і Заходом, змагання між комунізмом і капіталізмом — усе це зараз уже не поясниш як залізну політичну логіку й ідеологічну потребу. Повоєнний світ змінився — старі режими віджили своє, і почала зароджуватися нова Європа. Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Напади на євреїв та єврейські заклади, які переважно припали на перші роки нового століття, викликали занепокоєння не тільки через їхній масштаб, і навіть не через расистський характер, а через їхню приховану міжспільнотну природу. Це не був давній європейський антисемітизм: для тих, хто шукав цапа-відбувайла, щоб виплеснути своє невдоволення, євреї вже не були улюбленою мішенню. Насправді в неформальному рейтингу соціальних статусів вони обіймали непогане місце. Опитування, проведене у Франції в січні 2004 року, показало, що 10% респондентів визнали, що не люблять євреїв, але значно більша їхня кількість — 23% — не любили «північних африканців». Расово вмотивовані напади на арабів — чи, залежно від країни, на турків, індусів, пакистанців, сенегальців, бангладешців й інші помітні меншини — були значно численнішими, ніж напади на євреїв. У деяких містах вони мали характер епідемії.
У новому антисемітизмі занепокоєння викликало те, що, тоді як євреї знову ж таки були жертвами, порушниками тепер стали араби (чи мусульмани). Єдиним винятком з цього правила була Німеччина, де відроджений ультраправий рух не переймався тим, щоб провести межу між іммігрантами, євреями й іншими «не-німцями». Але Німеччина, з очевидних причин, була окремим випадком. В інших країнах державна влада більше переймалася посиленням відчуження арабської та інших мусульманських спільнот усередині країни, ніж якимсь уявним поверненням фашизму. Можливо, вони мали рацію.
На відміну від Сполучених Штатів, які продовжували ставитися до «ісламу» й мусульман як до далекої загрози, чужої та ворожої, найкращий спосіб боротися з якою — це зміцнення безпеки та «війна на попередження», європейські уряди мали вагомі підстави на інший погляд. Особливо у Франції криза на Близькому Сході перестала бути питанням зовнішньої політики — вона перетворилась на внутрішню проблему. Тому не варто дивуватися, що прагнення та відчай переслідуваних арабів у Палестині передалися їхнім розгніваним і пригніченим побратимам у Парижі. Зрештою, це був ще один спадок імперії.
Розділ 24
Європа як спосіб життя
Безкоштовна служба охорони здоров’я — тріумфальний приклад переваги спільної дії та державної ініціативи, застосованої до тієї суспільної групи, де комерційні принципи оприявнюються у найгіршій формі.
Енайрін Беван
Ми хочемо, щоб у Nokia люди відчували, що всі вони партнери, а не начальники та підлеглі. Можливо, це європейський спосіб роботи, але для нас він дієвий.
Йорма Олліла (виконавчий директор Nokia)[623]
Європейці хочуть бути певні, що в майбутньому на них не чекають ніякі пригоди. Їм їх уже вистачило досхочу.
Алфонс Ферплааце (керівник Бельгійського національного банку, 1996 рік)
В Америку треба їхати, коли ти молодий і неодружений. Але коли настає час дорослішати, треба повертатися до Європи.
Угорський бізнесмен (під час опитування громадської думки, 2004 рік)
Сучасне суспільство… це демократичне суспільство, за яким варто спостерігати без сплесків захоплення чи обурення.
Реймон Арон
Квітуча множинність Європи наприкінці ХХ століття: розмаїття геометрії її регіонів, країн та Союзу; контраст перспектив і тенденцій християнства й ісламу, двох головних релігій континенту; безпрецедентна швидкість зв’язків у межах європейських кордонів і поза ними; безліч розділових ліній, які розмивають колись чіткі національні чи соціальні розподіли; непевність як щодо минулого, так і щодо майбутнього — через усе це складніше роздивитися риси колективного досвіду. Наприкінці ХХ століття Європі бракує однорідності, яка прочитується в упевнених описах попереднього fin-de-siècle[624].
Однак у різних сферах життя проявлялася виразно європейська ідентичність. У високій культурі, зокрема в перформативному мистецтві, держава зберігала спонсорську роль, принаймні в Західній Європі. Музеї, мистецькі галереї, оперні театри, оркестри й балетні трупи дуже сильно, а в багатьох країнах повністю, залежали від щедрих щорічних грантів, виплачуваних з бюджету. Кричущий виняток посттетчерівської Великої Британії, де національна лотерея частково зняла зі скарбниці тягар культурної підтримки, був оманливим. Лотереї — це лише інший спосіб збору коштів до бюджету, просто він соціально регресивніший, ніж традиційні інструменти оподаткування[625].
вернуться
623
Цит. за: T. R. Reid, The United States of Europe. The New Superpower and the End of American Supremacy (NY, 2004), p. 131.
вернуться
624
Кінець століття (фр.). — Прим. ред.
вернуться
625
Британія була в цьому не унікальна. За один тиждень у вересні 2004 року іспанська національна лотерея El Gordo зібрала 5 920 293 євро.
