Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, атомової війни тоді, завдяки мудрості та холодній крові американських президентів — вдалося уникнути, та основної мети тодішнього російсько–українського “стратеґічного партнерства” — досягнуто не було, прийшлося 1986 реалізовувати значно слабший запасний варіант, із “мірним атомом” — Чорнобиль. Однак, хіба порівняти?
6. Чорнобильський злочин
Чимало вже років тому, 26 квітня 1986, на Чорнобильскій АЕС в Україні, сталася найбільша (поки) у світі атомова катастрофа, — пожежа, розплавлення активної зони та вибух на четвертому реакторі (запущений 1983). При цьому було винесено в атмосферу біля 50 тонн радіоактивного сміття й перетворено на такий ще 100–150 тонн маси реактора. Над Східною Європою дув південний вітер і першим про правдоподібну атомову катастрофу в СССР повідомило пильне управління шведської метеослужби, викривши незвично високу радіактивність в атмосфері, — десятки Хіросім.
Про те, що трапилося, негайно повідомили Київ, Москву, але… Мав бути “празднік всєх трудящіхся” та свого часу в головному кабінеті Кремля задзвонив телефон. Тодішній московський гауляйтер України В. В. Щербіцкій делікатно цікавився, чи можна, по тому, що сталося, — проводити першотравневу демонстрацію в неподалекому Києві? Відповідь була короткою, як і вичерпною: “Сорвєшь дємонстрацію — вилєтішь с партіі; і партбілет на стол положєшь!” Така позиція була безглуздою і злочинною, але комунізм, позбавлений цим двох ґрунтовних якостей — переставав бути таким, обертаючись мало не на банальний та всім насточортілий «соціалізьм».
Безглуздою насамперед тому, що укрити катастрофу таких масштабів було все одно неможливо. Подібне траплялося й раніше, були — з 1964 по 1984 аварії першого ступеню, з людськими жертвами, на Білоярской та Лєнінградской АЕС, двійниках Чорнобильської, була й на Чорнобильській у 1982, з розплавленням активної зони. Всі їх укрили за залізною куртиною державної таємниці. Але, тоді інформація не потрапляла за кордон, тепер — все було навпаки: про аварію раніше дізналися в Європі. І — все ж, укривали, скільки могли, — глупо. Показали справжню ціну двом черговим обманам – «пєрєстройкє і гласності».
Злочинною й тому, що йшлося про людські життя. З тих часів померло — слід гадати, чимало учасників цього веселого весняного свята у Києві — під радіацією, але ті, хто пішли з життя раніше відміреного їм терміну, — можуть дякувати за це «зодчєму пєрєстройкі». Якби його відповідь була менш емоційною та більш зваженою, — хто зна?
Великий та визначний інтерес у перспективі часу набуває передісторія атомової катастрофи в Чорнобилі. Хоча би для того, що певні її сторони та особливості свідчать на користь того, що саме в Україні вона мала відбутися.
Бо “старшій брат” у Москві, з яким нас закликають “по–славянскі воссоєдініться” (щоб мав можливість нас добити?), — зробив для цього все, що міг, дослівно нашпигувавши Україну атомом, як військовим, так само й мирним. Переглянемо все це знову, ще раз.
Дві сотні важких ракет — перша ціль для атомового удару (на відповідь або превентивного) були поставлені у найбільш заселеній частині України (десь більше 100 людей на км. кв.). Нагадаємо, що згідно брєжнєвській угоді про Протиракетну оборону, таку систему можна було обладнати тільки круг Москви, а більше — ніде. Україна була беззахисною. Правобережна Україна, де стояли всі двісті ракет — складає за площею всього 0,014 терену СССР, а густість населення — вдесятеро більша, так — як же це розуміти? — дуже просто: ґеноцид! — отже, — злочин, злочин і злочин…
Таким самим кримінальним злочином тхнуло й від розміщення “мірного атома” в СССР. Бо на тих же 0,014 терену СССР було зібрано на 1986 — 40% усіх тодішніх атомових потужностей Союзу. Україні стільки енерґіі не було потрібно, та Москва продавала її, на 20 млрд. доларів річно. Чистий прибуток (для Москви!). А ризик для кожного українця у 500 разів більший, ніж для росіянина в Росіі. От таке “славянскоі братство” підносило нам ґеноцидне москальство.
Будували ці АЕС “всєм міром” за повного “братства народов”. Були це все союзні, ударні, комсомольські, чи як там ще, — будови; та от будували їх чомусь переважно зеки. Атомова електростанція — справа тонка й точна, наукова, будувати треба цеглинку до цеглинки, — до міліметра. А, що там отой зек тямить побудувати? — йому — свої “отфілоніл” — і плювати: трава не рости…