Любомир Гузар. Хочу бути Людиною
- Автор: Щоткіна Катерина
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-883-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Любомир Гузар. Хочу бути Людиною». Краткое содержание книги:
Візит в Україну папи Івана Павла ІІ 2001 року був одним із яскравих політичних виграшів Любомира Гузара. І, можливо, однією з центральних подій його кар’єри. Це трапилося у важкий момент для України та її влади: країну лихоманило від убивства журналіста Георгія Гонгадзе, перших серйозних акцій громадянської непокори за часи Незалежності. Можливо, якби все було добре, приїзд папи в Україну виявився б неможливим — надто уважно прислухалася державна «верхівка» до «сигналів з Москви», а візит понтифіка на «канонічну територію» Московського патріархату там сприймали не інакше, як скандал.
Президент Леонід Кучма полюбляв іноді скрутити дулю в бік Кремля. Та й Московську патріархію волів тримати «в тонусі», натякаючи на те, що в Україні вона має конкурентів. Церковна політика епохи Кучми вирізнялася такою самою «багатовекторністю», як і світська. Але так само як зі світською політикою, ця багатовекторність була в основному декларативна. Президент «бродив» із храму в храм під час різдвяних та великодніх богослужінь, ніде надовго не затримуючись, але в його прихильності до Московського патріархату було годі сумніватися.
Запрошення папи римського в Україну недаремно розглядають у політичній площині: для української влади це було одночасно демонстрацією суверенності (оскільки в Москві протестували проти цього візиту) і зміцненням позицій президента всередині країни. Становище Кучми на той час було доволі непевним і в процесі підготовки візиту папи ставало все більше сумнівним, тож будь-якої миті приїзд понтифіка міг зірватися.
Із документів суспільно-політичного спрямування, які на той час ухвалювало керівництво УГКЦ, можна зробити висновок, що вони теж усвідомлювали непевність домовленості про візит папи римського. Саме тоді УГКЦ відверто «показала зуби» українській владі: у тоні документів і розмов з’являється різкість, яка ані до цього моменту, ані після не була притаманна завжди виваженим Синоду та особисто Блаженнішому. Можна сказати, що ситуація налаштовувала на такий тон: Україну і навіть більшою мірою її владу поглинула криза. Звернення «Християни і невиплата зарплат», відмова Гузара підписатися під засудженням акцій протесту, а незабаром несподівана поява його підпису під зверненням «проукраїнських» патріархів (спільно з патріархом Філаретом і митрополитом Мефодієм) на підтримку влади — усе це вкладається в контекст підготовки до візиту понтифіка. Керівництво УГКЦ просто розставило обмежувачі перед українським президентом, змушуючи його прийняти потрібне рішення і не відступатися від нього. Це означає, що до 2001 року УГКЦ уже почувалася досить упевнено, аби вступати в неприховане політичне протиборство з київською владою. Як це не дивно, президент Кучма відчайдушно потребував підтримки папи римського, бо значна частина західних політиків уникала спілкування з ним на тлі кількох підозр, у тому числі й щодо того, що саме він віддав наказ убити журналіста Георгія Гонгадзе. Кільце відчуження навколо українського президента стискалося, залишаючи йому мало шансів на улюблену «багатовекторність», штовхало в обійми Кремля, який прекрасно розумів, що тепер може абсолютно вільно диктувати свої умови примхливому «молодшому братові».
Папа римський потрібен був українському президенту як посередник між ним і Заходом. Захід, у свою чергу, був зацікавлений у тому, щоб Україна зберегла свій статус «буферної зони». Обидві сторони опинилися в пікантній ситуації, і тому посередництво духовної особи мало б її залагодити. Ніхто не засудить главу церкви, який приїхав із візитом до своїх вірних, і не засудить священнослужителя, який потиснув руку грішникові — на те він і священик.
У якийсь момент політична гра керівництва УГКЦ стала досить очевидною, і на нього негайно посипалися звинувачення в тому, що воно «дозволяє Кучмі відмити свій імідж» на тлі візиту папи.
З суто політичної точки зору, не вийди Кучма в той момент із незручного становища (зокрема, за допомогою папи римського), він був би приречений по вуха загрузнути в «русском мире» ще тоді, 2001 року. Він не мав би іншого способу втримати владу. Довелося б погодитися на всі умови, які висунув би йому Кремль. І ніхто тепер не зможе сказати напевно, чи дали б українці тоді таку саму відсіч «русскому миру», як 2013-го або хоча б 2004-го.