Любомир Гузар. Хочу бути Людиною

«Нам варто пам’ятати, що мати владу — то є велика спокуса, — говорить Блаженніший. — Зуміти використати її на добро, не забути про Боже помазання і ту відповідальність, яка за нею стоїть, це є велике благословення. Людину у владі спіткає спокуса використати її для власних цілей або упевнитись у тому, що все, що вона робить, покращує світ. Згадайте Радянський Союз чи гітлерівську Німеччину — вони були впевнені, що створюють новий кращий світ. Натомість робили щось потворне. Тому не варто ганити весь час владу — замислимося над тим, яку спокусу ці люди мають. Спитаємо себе: а чи я сам поводився би інакше, якби потрапив у таку ситуацію? Наша влада не є чимось чужим для нас, ці люди не є зовсім іншими від решти нашого народу. Просто політики, їхні рішення і вчинки значно більше впадають в очі».

У роздумах кардинала Гузара про владу (а їх є досить багато і у статтях, і у зверненнях та проповідях, і у бесідах із журналістами) часто лунає одне з найважливіших слів у його житті: служіння. Влада — це служіння. Коли людина, наділена владою, ставиться до свого дару саме так, вона може робити помилки (усі їх роблять), але в цілому — принести дуже багато добра. Як і кожна людина, що іде за своїм покликанням і використовує дар, даний Богом, на добро.

Пряма лицарська постава Блаженнішого — сам по собі досконалий зразок ідеалу служіння, свідоцтво того, що служіння такого штибу можливе й актуальне навіть у сучасному світі — здавалося б, далекому від лицарських ідеалів. Комусь подобається називати це аристократизмом, приписуючи «аристократам духу» звичку віддавати перевагу дії перед бездіяльністю. Хтось може знайти в тому чернече самозречення — і це також буде правдою. Але Блаженніший наполягає на тому, що не потрібно бути монахом, щоб служити й зберігати вірність своїм ідеалам. Дар Божий для будь-якої людини вже є стимулом для служіння. Він дається тобі — але не для тебе, щоб ти з його допомогою здійснював Промисел Божий, який завжди полягає в тому, щоб робити добро. Головне слово — «робити». Тому що «добро» — це те, що проявляється тільки в дії на благо ближнього. Це стосується як повсякденних справ, так і влади. Ні «особливих випадків», ні «виключень із правил» не знайти у фундаментальних Божих законах: що «добро» для кухарки, то «добро» і для президента.