Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Чудово, так і зробимо, — не заперечив Ристридин.
Вони домовилися розділити вартування. Першим чергував Ристридин; він запропонував Тіурі разом стояти на сторожі. Тож вони залишалися всередині і час від часу робили обхід навколо трактиру, а через годину мали розбудити наступну пару.
Тіурі з Ристридином погасили всі свічки, окрім однієї, і залишились у напівтемряві.
— Я попросив тебе стояти на варті разом зі мною, — мовив лицар, — тому що це чудова нагода поговорити.
— А ви не боїтеся, що нас хтось може підслуховувати?
— Леор? Ні. Те, що я збираюся тобі розповісти, — не секрет. Леорові все це можна слухати, хоча він і шпигун Червоних Вершників.
— Ви думаєте, вони близько? — спитав Тіурі. — І можуть повернутися?
— Переконаний, що вони неподалік.
Тіурі помовчав і тихо промовив:
— Я думаю, вони шукають мене. І коли дізнаються, що я у вашому товаристві, то самі на вас вийдуть.
— Нехай виходять. І що швидше, то краще. А щодо тебе, то з нами ти під надійним захистом. Ристридин підвівся, підійшов до дверей і визирнув назовні. Потім повернувся і сів поруч з Тіурі, залишивши двері відчиненими.
Година вартування минула непомітно, бо Ристри-дин розповідав Тіурі багато чого про лицаря Едві-нема.
Хлопець уважно слухав. Згодом він не раз згадував той вечір, кімнату в мерехтливому вогнику свічки, темряву за відчиненими дверима, плескіт річки і тихий голос лицаря Ристридина. Водночас Тіурі уявляв лицаря Едвінема не вмираючим, зраненим, яким бачив його в лісі, а войовничим: він гордо мчав на своєму коні, і сонячне світло відбивалося на його Білому Щиті.
3. Що розповів Ристридин про Чорного Лицаря з Білим Щитом
Лицар Ристридин розповідав про свого друга, Ед-вінема Форестеррського. Про життя, сповнене пригод і звитяг, фінал якого Тіурі був уже відомий. Але тепер юнак почув більше про останню пригоду Едвінема, хоча розповідь Ристридина й була неповною. Про лист королю Унавену не згадувалося, хоча саме він став причиною останньої подорожі й загибелі лицаря Едвінема.
Ось що розповів Ристридин:
— Цієї весни я гостював у брата, у замку Ристридин на Сірій річці. Бенду та Едвінем теж обіцяли приїхати, і втрьох ми збиралися до Дикого лісу, де раніше ніколи не були. Одного дня приїхали гінці й повідомили, що до нас наближаються лицарі Унавена. Я виїхав їм назустріч. Їх було небагато, але ця маленька процесія була напрочуд гарна. Усі лицарі були у повному спорядженні з відзнаками, у білих обладунках, з білими щитами і в семибарвних плащах. Попереду їхав лицар Едвінем Форестеррський, володар чудового маєтку в королівстві Унавена, що став мандрівним лицарем, так само, як і я. А за ним — інші славетні лицарі: Ан-домар з Інґевелла, Арґорат з Ферредове та Марсіан і Даровін. Усі вони належали до посольства короля Уна-вена і прямували до Евіллану. На прохання Едвінема вони проїжджали нашою країною: він хотів попередити мене, що вперше не зможе взяти участь у нашому поході, бо має важливе доручення від короля. Ти вже знаєш, що правитель Евіллану надіслав своєму батькові й братові листи, у яких висловлював намір укласти мир, тому король Унавен і відправив кращих своїх лицарів до Евіллану.
Лише одну добу гостювали лицарі в замку мого брата. Вони були радісні і сповнені надій. усі, крім одного. Лицар Едвінем був мовчазним.
Вдень ми стояли з ним на найвищій вежі і дивилися на рівнини Евіллану, що за Сірою річкою. Тоді я запитав у нього, чому він не радіє. Спершу він не хотів відповідати, а потім, зітхнувши, сказав:
«Не знаю! Усі щасливі та сподіваються на мир з Евілланом, але моє серце сповнене важких передчуттів. Іноді я сам гніваюся на себе, чи не занадто недовірливим та підозрілим став. Ніколи не почувався так, навіть у хвилини небезпеки».
Я намагався заспокоїти його: мовляв, насправді причин для остраху немає, але він відказав:
«Я знаю це так само добре, як і ти, Ристридине! І все одно не можу позбутися лихих передчуттів. — Потім подивився на захід і сказав: — Далеко звідси, край лісу, на морському узбережжі, стоїть мій замок Форестерре. Я люблю його і, коли мандрував далекими світами, моє серце раділо від думки про повернення додому, але тепер я лише сумую, згадуючи про нього, і розумію, що свій замок більше ніколи не побачу».
Я спитав: може, він непокоїться, передчуваючи зраду?
«Річ не в тім, Ристридине, — мовив він. — Правитель Евіллану — мій давній ворог. Я бився проти багатьох його лицарів, і жоден не зміг перемогти мене, але ніхто з них не поводився не по-лицарськи стосовно мене. Тому я не думаю про зраду. Проте, зізнаюся лише тобі, — я не вірю, що правитель Евіллану насправді бажає миру. Я добре його знаю, він — підступна людина».