Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Протистояння між братами з роками посилювалося. Молодший зненавидів старшого — і вони стали ворогами. Король Унавен, здається, перепробував уже все, намагаючись відновити злагоду і примирити молодшого з його долею. Та в єдиному він залишався непохитним: у жодному разі не погоджувався розділити королівство. Воно мало лишатися єдиним цілим під владою законного монарха.
Урешті-решт король проголосив молодшого сина намісником Провінції Річних Затонів на півдні королівства. Спершу все було добре, та час минав — і принц правив усе більш незалежно. Бувало, він діяв усупереч волі батька! І, на завершення, вчинив те, чого король Унавен ніколи б не схвалив: перейшов південний кордон і вторгся в землі Евіллану. Він увійшов до країни, завоював її і оголосив провінцією Унавена. Король назвав дії сина незаконними і вимагав негайно вивести військо з Евіллану. У відповідь принц проголосив себе королем підкореної країни і додав, що відтепер він правитель, такий самий, як батько, і не має наміру скорятися!
Це вкрай розлютило короля, і він позбавив сина права бути його намісником.
Та самовпевнений юнак не сприйняв батькового рішення. На жаль, у Провінції Річних Затонів знайшлося чимало людей, які підтримували його в опорі. Кронпринц увійшов до Провінції на чолі армії, щоб навести лад, але зустрів озброєний спротив. Брати бились один проти одного! Старший син іменем Унавена переміг. Відтоді все змінилося в королівстві — немає там більше миру, спокою та злагоди.
Молодший принц, правитель Евіллану, почав надсилати розбійницькі загони до країни свого батька, порушуючи її спокій. Хоча війну оголошено й не було, однак сутички на кордоні й півдні країни відбувалися постійно.
— Один із таких загонів, — додав Ристридин, — переховувався у Форготському лісі, і король Унавен доручив лицареві Едвінему розігнати розбійників.
— Я також був там, як один із воїнів у дружині Едві-нема, — провадив далі лицар Евейн, — на той час я ще не був лицарем. Ристридин тобі вже розповів, що нам вдалося витурити ту грізну банду. Одначе негаразди у нашому королівстві на цьому не скінчилися.
Кронпринц кілька разів намагався укласти мир, але в нього нічого з того не вийшло. Кажуть, що він усе ще любить брата, та правитель Евіллану відмовляється від будь-якого зближення. Тож лицарі Унавена з тугою в серці мусили взяти свої білі щити, пристебнути мечі й приготуватися до битви.
Та нещодавно країною поширилася радісна звістка. Кажуть, що нарешті правитель Евіллану сам нарешті воліє укласти мир, збирається відмовитися від Евілла-ну, прибути до Унавенстадта й помиритися з батьком та братом. Він надіслав гінців до короля, й король, своєю чергою, направив своїх послів до Евіллану. Це правда, що вони мали вести мирні перемовини й поїхали з добрими намірами. Одним із посланців був лицар Едвінем, граф Форестерре.
Евейн замовк.
— І що далі? — спитав Тіурі.
— Я розповів усе, що знав. Радісний і сповнений надії виїхав я зі своєї країни, щоб доправити листа мого короля королю Дагонату. І я навіть уявити собі не міг, що так скоро доведеться змінити білий щит на попелястий і мчати месником цими землями.
Настала тиша.
«Власне, як дивно, — думав Тіурі, — ми сидимо тут разом і переймаємося справами чужої країни, хоча ніхто з нас, окрім Евейна, який родом звідтіля, не має до королівства Унавена жодного стосунку.»
Він хотів щось сказати, та несподівано Бенду жестом зупинив його. Лицар тихенько підвівся і безшумно рушив до дверей, що вели вглиб дому, обережно відтягнув засув і рвучко розчахнув двері.
До кімнати ввалився чоловік. Це був Леор. Бенду міцно вхопив його й поставив на ноги.
— Попався! — вигукнув він. — Навіщо підслуховував?!
— Йой, відпустіть! — заголосив служка. — Нічого я не підслуховував. йой, відпустіть, поможіть!
Бенду вхопив його ще міцніше.
— Кажи правду, нишпорко підступний, чому шпигуєш за нами?! Хто тобі наказав?!
— Ніхто! — виправдовувався Леор. — Я лише хотів спитати: може, вам ще чогось принести.
— Брехня! — струсонув його Бенду. — Негайно кажи правду!
— Йой! — скиглив Леор. — Мені боляче! Я нічого не знаю! Ой-йо-йой!
Він так репетував, що на той галас прибіг трактирник.