Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Дорогою ми дізналися, що до Червоних Вершників приєднався невідомий лицар у чорних обладунках з червоним щитом.
О, ця подорож на північ — полювання на дичину! Ми переслідували Червоних Вершників, а вони — і ми боялися, що це так — графа Форестерре.
В одному селі на березі Зеленої річки до нас дійшли чутки, що відбувся поєдинок між двома лицарями у чорному (один був з червоним, другий — з білим щитом) і що в поєдинку постраждали обидва. Щит Едві-нема був чорним, отже він змінив його. Лицар з Білим Щитом переміг суперника, залишивши його живим. Але потім прибула банда Червоних Вершників, яка влаштувала в лісі лови на переможця, а потім усі зникли хтозна куди. Старий, що був з лицарем-перемож-цем, повернувся і щодуху помчав у напрямку столиці.
Дізнавшись про все це, наше товариство розділилося. Бенду поїхав до Дагонатбурга, а я — до лісу. Та жодних слідів вершників або Чорного Лицаря я не знайшов і повернув до міста. Я приїхав туди якраз після урочистої посвяти молодих лицарів. Звісно, там тільки й розмов було, що про юнака, який покинув церкву. Та на той момент це видалося мені не вартим уваги. Едвінем та Червоні Вершники не йшли мені з голови. Я знову зустрів Бенду, який так і не знайшов старо-го зброєносця. Я дізнався, що тільки деякі з Червоних Вершників навідувалися до короля Дагоната і що Чорного Лицаря в Дагонатбурзі ніколи не було. Король негайно дав нам дозвіл на розшук. Лицар Евейн, щойно опинившись у місті, приєднався до нас разом з Ар-ватом, племінником Бенду.
Та шукати лицаря Едвінема було намарно... Того ж дня ми дізналися, що Чорного Лицаря з Білим Щитом знайшли вбитим у лісі, поблизу трактиру «Айкарва-ра», де він ненадовго зупинявся.
Він, один з найхоробріших лицарів Унавена, один з найшляхетніших та найвірніших паладинів, він, Непереможний, був убитий не в чесному поєдинку, а через підступну зраду. Його передчуття справдилися: він більше ніколи не побачить своєї країни і свого улюбленого замку Форестерре-на-Морі...
Це і ще багато чого розповів лицар Ристридин тієї ночі, коли вони з Тіурі стояли на варті, охороняючи спокій інших. Ніщо не порушувало тиші ані всередині, ані зовні трактиру; ніхто не заважав їм.
4. Червоні Вершники
Тіурі знову їхав поміж Сірих Лицарів уздовж Блакитної річки. Тільки наздоганяли вони не Червоних Вершників, а лицаря Едвінема з Білим Щитом. Тіурі бачив, як той мчить далеко попереду, на Ардан-вені, але ніяк не міг його наздогнати, і це страшенно засмучувало юнака.
— Він занадто далеко від нас, — зауважив лицар, що їхав поруч; хлопцеві здалося, що то лицар Ристридин, але помітив, що на його місці виявився володар Місте-рината.
— Ристридин поїхав до Дикого лісу, — констатував той, — йому не можна було їхати далі.
Раптом Тіурі побачив, що край дороги стоїть, криво посміхаючись, Леор з кинджалом у руці. Хлопець здригнувся і тут-таки почув голос Бенду:
— Он вони, Червоні Вершники! Вони атакують! Це твоя провина, Тіурі, ти принадив їх сюди, вони напали на нас через тебе!
Бенду під’їхав збоку і почав його сердито трясти.
Тіурі прокинувся. Зброєносець Ристридина стояв, нахилившись, розбуркуючи його.
— Не лякайся! — усміхався він. — Нічого не трапилося, просто час прокидатися.
— Що?! — ще не втямивши, що сталося, спросонку запитав Тіурі. Він сів, протираючи очі, намагаючись усвідомити, що то був лише сон.
Учора ввечері вони з Ристридином так засиділися, що й не помітили, що пісочний годинник уже давно вказував на те, що час їхнього вартування завершився. Нарешті діставшись ліжка, Тіурі одразу заснув. Але наразі почувався так, неначе всю ніч провів у сідлі.
Юнак підвівся. Зброєносці Ристридина та Бенду, з якими він ділив кімнату, були вже майже готові. Надворі ледь розвиднілось і було прохолодно.
Хлопець зібрався і зійшов донизу. Сірі Лицарі вже сиділи в обідній кімнаті; Ристридин та Бенду розмовляли з блідим, сердитим на виду Леором.
— Тож вони не сказали, коли повернуться? — почув Тіурі слова Бенду.
— Ні, шляхетний лицарю, — відповів Леор. — Нічого такого не казали. А може, вони й узагалі ніколи не приїдуть! Коли довідаються, що ви тут були.
— А як же вони про це довідаються? — поцікавився Ристридин.