Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Надвечір вершники опинилися біля броду. Ристри-дин та Бенду перейшли на другий бік, решта лишилися чекати на них. За півгодини вони повернулися. Слідів не знайшли, але тамтешній пастух повідомив, що дві ночі тому бачив вершників, які промчали на захід. Однак він не помітив, чи були їхні обладунки червоними.
— За його словами, їх було близько десяти, — сказав Бенду. — Там далі ліс — і вони могли сховатися в ньому.
Вершники продовжили свою подорож. І коли вони пригальмували коней, аби ті відпочили, Ристридин поїхав поруч з Тіурі й розповів, як вони з лицарем Едві-немом вибили з Форготського лісу розбійників, як разом наражалися на небезпеку, ділили радість і смуток, а потому стали справжніми друзями.
— Шкода, потім нам довелось розійтися, — провадив далі Ристридин, — я мав повертатися до своєї країни, на мене чекав король Дагонат. Едвінем подарував мені срібного рога, тепер він завжди зі мною, уже чотири роки поспіль.
— Ви зустрічали його потім?
— Так, кілька разів.
— І лицар Бенду? — поцікавився Тіурі. — Він теж був його товаришем?
— Я чую там своє ім’я. — пролунав раптом позаду голос Бенду. І вже за мить він протиснувся між Тіурі та Ристридином. — Звісно, він був моїм другом. Що ти там йому розказуєш, Ристридине? — спитав він і повернувся до Тіурі: — Я теж можу розповісти чимало історій, якщо навзамін почую бодай щось про тебе.
— А що ви хочете знати?
— Та чимало! Поки що я про тебе не знаю нічого.
— Я розповів вам рівно стільки, скільки міг, — відказав Тіурі.
— Але ж це була крихта! Ти часом не знаєш, як звали Лицаря з Червоним Щитом?
— На жаль, лицаре Бенду, не знаю.
Бенду щось пробурмотів собі в бороду.
— Незабаром ми опинимося в селі, — сказав він Ри-стридинові, — та, гадаю, там ночувати не слід. Засвітла можна ще їхати, а заночувати — просто неба.
— Не варто, — відповів Ристридин, — трохи далі є трактир з чудовою назвою «Захід сонця». Ми дістанемося туди ще до сутінків.
— Чудово, тим і завершиться сьогоднішній день, -погодився Бенду, — а на селі лише запитаємо про Червоних Вершників і — галопом далі.
Лицар підострожив коня й опинився попереду; схоже, він і надалі зацікавлено розпитуватиме.
Тіурі дивився йому вслід і думав: «Лицар Бенду, здається, усе ще не довіряє мені».
2. Трактир «Захід сонця». Розповідь Евейна
Сонце торкнулося верхів’я гір, коли вони дісталися трактиру. Четверо Сірих Лицарів, перш ніж зайти до нього, опустили заборола.
— Ми воліємо лишатися невпізнаваними, — пояснив Бенду, звертаючись до Тіурі. — Не важливо, хто ми такі; ми — тільки месники, слуги справедливості.
Трактирник був вражений, що до нього завітали такі гості. На запитання Ристридина, чи можуть вони повечеряти окремо від інших постояльців, відповів, що зараз нікого немає і вони можуть розташуватися в обідній залі. Кімната була невеличка й обставлена дуже бідно. Та була в ній одна цікава особливість: усі вікна виходили на захід і складалися з невеличких ромбів, оправлених у свинець. На заході сонця вони підсвічувалися вечірніми променями і сяяли багатим дивовижним світлом — звідси й назва трактиру «Захід сонця».
Бенду спитав трактирника про Червоних Вершників, але той відповів, що ніколи їх не бачив.
— Проте, — припустив він, — можливо, мій слуга зможе вам щось розповісти, він завжди знає всі свіжі новини, — й гукнув: — Леоре!
У дальньому кінці приміщення відчинилися двері, і увійшов худорлявий чоловік. Побачивши Сірих Лицарів, він здригнувся, немов щось жахливе постало перед ним. За знаком хазяїна він причовгав ближче і став перед ними, схиливши голову. Проте його очі нишпорили, роздивляючись кожного з присутніх. Ті-урі помітив цей колючий погляд і подумав: «Ніколи не зустрічав людину, яка мала б такий недоброзичливий і підозрілий вигляд. Цікаво, що думають про нього інші».
— Леоре, — звернувся до нього трактирник, — панове лицарі хочуть знати, чи не проїздили поблизу вершники в червоному. Чекай-но, я пригадав дещо. Чи не ти мені одного разу щось там розказував? Тобто про вершників?
— Вершники? — повторив слуга повільно. — Вершники? Ні, ніколи! Жодного не бачив, ані червоного, ані чорного. Хіба тільки щойно декількох сірих і блакитних, так це саме ці пани й були.
Він на мить посміхнувся до гурту й одразу ж нахилив голову, неначе злякався, що забагато сказав. Однак Тіу-рі помітив, що він таки крадькома спостерігає за ними.
— То ти справді не бачив інших вершників? — уточнив Ристридин.