Моя неймовірна подруга
- Автор: Ferrante Elena
- Серия: Неаполитанский квартет #1
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5416-9
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Моя неймовірна подруга». Краткое содержание книги:
Ми дійшли до скверу, повернулися назад і знову вирушили у напрямку до скверу. Було ще рано, ще не розпочався звичний недільний гамір, не з’явилися продавці смажених горішків та мигдалю з люпином. Ліла, ніби між іншим, почала розпитувати мене про гімназію. Я відповідала з поважним виглядом те небагато, що сама знала. Мені хотілося, щоб вона зацікавилася, щоб їй захотілося хоч трішки пережити разом зі мною цю новину мого життя, хай навіть осторонь, щоб вона теж хоч трішки боялася втратити мене, як я завжди дуже боялася втратити її. Я йшла ближче до дороги, а вона — далі. Я розповідала, а вона уважно слухала.
У цю мить поряд за нами загальмувала «міллеченто» братів Солар; за кермом був Мікеле, а поряд — Марчелло. Марчелло почав загравати з нами. З обома нами, не лише зі мною. Відпускав свої звичні жарти на діалекті, щось на кшталт: які гарні синьйорини, а чи не болять ваші гарненькі ніжки від ходіння туди-сюди; ви ж бо знаєте, що Неаполь — чарівне місто, найкраще у світі, як і ви; сідайте, покатаємося, через півгодини ми привеземо вас назад.
Я не повинна була того робити, але зробила. Замість того щоб іти собі далі, немов не було поряд ні його, ні автівки, ні його брата, замість того щоб і далі розмовляти з Лілою, не звертаючи на них уваги, через велику потребу відчути себе привабливою та щасливицею, яка скоро вчитиметься у школі для багатих, де, напевне, у хлопців набагато кращі машини, аніж у Солар, я повернулася і відповіла італійською:
— Дякуємо, але це неможливо.
Тоді Марчелло простягнув до мене руку. Рука була широкою та короткою, хоча він був високим та гарним парубком. П’ять пальців висунулися з вікна і вхопили мене за зап’ястя в той час, як він промовляв:
— Мікé, гальмуй, бачиш, який гарненький браслет у доньки вахтера?
Машина зупинилася. Він дотику пальців Марчелло у мене мороз пішов по шкірі, я відсахнулася, намагаючись висмикнути руку. Браслет розірвався і впав на землю між тротуаром та автівкою.
— Господи, поглянь, що ти мені наробив! — вигукнула я, уявивши, що скаже мати.
— Заспокойся, — відповів він, відчинив дверцята і вийшов з машини, — зараз я тобі його відремонтую.
Він був веселий, привітний, знову намагався взяти мене за руку, немовби для того, щоб заспокоїти. У ту мить сталося щось неймовірне. Ліла, що головою ледве діставала йому до пояса, відштовхнула його до машини й приставила ніж до горла.
Промовила спокійно, на діалекті:
— Торкнися її ще раз — і побачиш, що буде.
Марчелло завмер, не вірячи своїм очам. Мікеле відразу вискочив з машини, промовляючи заспокійливо:
— Нічого вона тобі не зробить, Марчé, у цієї сучки кишка тонка!
— Іди, — відповіла Ліла, — іди сюди, побачимо.
Мікеле обійшов навколо машини, а я почала плакати. З того місця, де я стояла, було добре видно, що кінчик ножа вже проколов шкіру Марчелло, і з рани сочилася цівка крові. Та сцена ще й зараз стоїть у мене перед очима: надворі дуже спекотно, рідкі перехожі, Ліла стоїть біля Марчелло, немов побачила у нього на обличчі якусь комаху і хоче її прогнати. Я і зараз, як тоді, твердо впевнена в одному: вона, не вагаючись, перерізала б йому горло. Мікеле теж це зрозумів.
— Добре, годі, — так само спокійно, дещо здивовано, промовив він і повернувся до машини, — сідай вже, Марчé, вибачся перед синьйоринами і їдьмо.
Ліла повільно прибрала кінчик леза від горла Марчелло. Він несміло їй посміхнувся, погляд у нього був геть збентежений.
— Хвилинку, — промовив.
Потім став на коліна переді мною, наче збираючись вибачитися. Полазив рукою під автівкою, намацав браслет, оглянув його і відремонтував, загнувши нігтями краї срібного кільця, що розійшлися. Віддав мені браслет, дивлячись при цьому на Лілу. Саме їй він сказав: «Вибач». Потім сів у машину, і та рушила.
— Я розплакалася через браслет, а не тому, що злякалася, — промовила я.
У те літо межі нашого району стерлися. Якось вранці мій батько взяв мене з собою. Він сказав, що хоче показати, яким транспортом і якою дорогою мені треба буде добиратися з жовтня до нової школи.