За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Затримані оглянулися один на одного і чомусь боялися зрушити з місця. Їх кріси ми поперебивали напополам і викинули в ліс. Пізніше пішли і ми.

Того дня ми йшли, відносно, дуже бистро. Бажано було якнайскорше пробратися за Тетерів, у суцільний лісний масив. Малин ми минули ще завидна і підвечір підійшли під село Бедіровку, а звідти у село Бедрик. Село Бедрик кинулося нам в очі своєю забудованістю. У тому селі всі хати були нові і виглядали як чепурні ляльки. У Бедрику ми вечеряли в господарів. Люди там жили відносно непогано.

— Коли це ви всі тут так зразково забудувалися? — запитав я господаря.

— Це так, всі ці наші хати побудовані ще за комуни. Ще до колективізації в нашому селі організували комуни, оце тоді і побудували ті хати.

— А як же вам жилося в цій комуні?

— У комуні нам жилося б дуже добре, коли б весь час субсидіювала держава, щоб не треба було працювати. Комуна обезличує людину, віднімає ім'я, ініціятиву, стирає особистість і тому в людей нема ніякого бажання працювати, — сказав господар.

— А ви хто будете за фахом? — запитав я.

— По спеціяльності я агроном, але зараз тут не працюю, — відповів господар.

Звідтам ми пішли через луки до річки Тетерів. Річку перейшли просто вбрід. На лівій стороні річки направо нам була Біла Криниця, а наліво Михалка. Ми пройшли поміж тими двома селами углиб лісного масиву. По дорозі ми наткнулися на декілька хат, розкиданих між лісом. Там ми і рішили перепочити. Це були хати робочих, що працювали на видобутку торфу. Ми розійшлися по дво-трьох хатах з метою підкріпитися. Раптом десь недалеко почулася стрілянина. Ми повибігали на вулицю і зійшлися у домовленій хаті. Стріляли біля крайньої, на відшибі хати. І тих трьох людей, які туди пішли, уже не повернулися. Будучи втомленими до краю, ми змушені були просуватися далі на схід в напрямку Києва. На відпочинок зупинилися на південь від села Майданівка. На території сіл: Майданівка, Забучиння,[27] Макарівська Буда і Корда, ми перебували більше тижня. Там до нас прибув зв'язківець від Верещаки. Він мав зв'язати нас з однією сотнею, яка була тоді там в рейді, з метою, щоб та сотня забезпечила нас продуктами на зиму. Той зв'язківець, по псевдоніму Погребний, був з нами вже кілька днів. У міжчасі з сотнею я зіткнувся зовсім випадково і таким чином зв'язався з нею сам без участи Погребного.

На зустріч з сотенним я пішов на домовлене місце ввечері тільки з одним Летуном. Після зустрічі ми пішли, згідно домовленості зі своїми хлопцями, до одної нам відомої пустої хати, в якій колись, мабуть, жив лісник. Нас там чекав Хома з Погребним. Мені треба було написати листа до Верещаки і з тим листом відправити Погребного. Але я був сильно втомлений. Мені настільки хотілося спати, що я вже ледве дійшов до тої хати-пустки. Там ми поїли навареної Хомою картоплі, змащеної жареним салом і лягли спати у тій же пустці прямо на підлозі. Відразу у ту ж мить я заснув неймовірно міцним сном. Десь біля півночі мене пробуджує зрив. Я, інтуїтивно відчуваючи вибух ґранати, відразу щільно притиснувся до підлоги. І в ту ж мить послідував другий, дуже сильний, вибух. Летун застогнав і замовк. Настала мертва тиша. Дихання людей закінчилося, закінчилося навіки-вічні.