За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Я поворушив своїми ногами і руками, ніби для того, щоб упевнитися в тому чи я ще живий. І я залишився живий, один тільки я. В момент вибуху мені на живіт впав якийсь вантаж. Я в ту ж мить схопив його рукою. Це була склянкоподібна ґраната. Ложечка ґранати була ще на бойовому спуску. Я інтуїтивно притиснув її до ґранати і так тримав у лівій руці весь час, а в праву взяв пістоль і піднявся на ноги. Густий запах вибухівки душив за горло. Я швидко почав собі усвідомлювати, що сталося.

«Ага, — думав собі я, — значить нас оточили і кинули одну ґранату, а зараз ждуть, чи ще хто підніметься із нас живий, чи ні. Що ж робити, ждати поки ще кинуть одну, чи пройдуть автоматами? Ні, треба прориватися і тільки прориватися». Я легенько відхилив двері.

Надворі тихо і пусто. Я вийшов, озирнувся навкруги. Всюди панував нічний спокій. Метрів 30 від тієї хати-пустки стояли рівні, як свічки, і високі-високі сосни із невеличкими кронами на вершечках. По небі зрідка пропливали хмаринки, то закриваючи, то знову відкриваючи таємне обличчя місяця.

«Невже ж це все я оце бачу останній раз… Невже більше для мене не світитиме місяць, не пливтимуть хмаринки і не стоятимуть у спокійній задумі оці сосни», — думав собі я і рушив у напрямку сосон. Між лопатками в плечах тривожно лоскотало, здавалося, що от-от черга автомата влучить саме туди, між лопатками і в потилицю. Суцільна нічна тиша панувала непорушно, а я йшов. Дійшовши до першої сосни, я зупинився, став за сосною і оглянув хату смерти з віддалі 30 метрів, а тоді, подивившись на свій пістоль у правій руці і ґранату у лівій, я подумав за тих своїх друзів, що залишилися в хаті. Невже ж для них уже все скінчилося? Невже ж люди приходять із небуття у буття і відходять із буття у небуття отак безглуздо? Ні, з небуття не може народитися буття і навпаки з буття не можна перейти в небуття. Тут скрита якась тайна тайн. Мабуть, небуття немає взагалі, а є різні види буття — однією миттю промайнули у голові оті клаптики філософських роздумів і щезли. А я почав поволі переходити від сосни до сосни, все далі і далі від тієї хати смерти, у якій вийшов останній віддих моїх друзів тієї небезпечної мандрівки.