Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-084-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
Я не дарувала мамі ніякої самодіяльності, бо знала, що воно нікому не потрібне. Шкода було тратити час - краще просидіти на підвіконні. Тому я була фальшивою дитиною, тобто дитиною, яка усвідомлює себе дитиною, яка знає, як це бути нею. Я дивилася на своє дитинство збоку, з точки зору себе дорослої, а ще гірше - з точки зору якоїсь іншої дорослої людини. Це, напевно, один з вікових варіантів відчуття марнотності, бо зараз я також дивлюся на себе збоку - з точки зору людини, яка вже померла.
Я шкодую, що в моєї мами немає матеріальних спогадів з мого дитинства. Я ніби обікрала її, обдурила, образила, позбавила якогось найприроднішого права. Прийде час, і мама засумнівається, що я колись у неї була. Мама нічого доброго не зможе згадати, їй доведеться гортати мої шкільні зошити зі старших класів або вишукувати в написаних мною сентиментальних побрехеньках щось зі справді прожитого, їй буде дуже важко. Я знаю, як важко пам’ятати людину, яка про тебе забула.
Люди повинні вночі спати. Особливо з третьої до шостої. Це такий час, коли просто небезпечно прокидатися. Хоча тепер, коли я вже прокинулась, думати про небезпеку запізно. Треба якось діяти: намагатись знову поринути в сон, де на мене вже з нетерпінням чекають. Просто якби так не болів живіт і якби взагалі так не боліло.
Ну але що ж? Доводиться йти на кухню робити чай, пробиваючись крізь власні повіки й архетипні привиджування. Кажуть, у цей час найлегше віддати чортові душу. Я йду спокійно, нічим не видаю свого занепокоєння; якби на порозі кухні стояло усміхнене чортеня, я, перед тим, як закричати, ввічливо привіталась би. Добре, що я не маю що йому віддавати.
Як правило, о цій годині я завжди сплю. І хоч, як правило, мені сняться різні дурниці, - все ж краще сон, ніж опівнічна реальність.
Тільки двічі досьогодні я прокидалася серед ночі. Встаючи з ліжка, я очі не відкривала, а якщо й відкривала, то вони однаково нічого не бачили.
Чомусь обидва рази мене тягнуло потанцювати.
Я пам’ятаю, що на підвіконні в моїй кімнаті ріс невеликий фалосоподібний кактус, який, до речі, там само росте донині. Рости для кактуса - невимовна насолода, тому він цю насолоду розтягує на кількасот років. Я розумію - йому просто більше нема чого робити. Завжди глибоко поважала свій кактус за терплячість і непоспішність, так, як серед тварин поважаю черепах.
Пам’ятаю, що я встала з дивана і подивилася на кактус, ніби навмисно для цього і встала, щоб тільки на нього подивитися. Мій погляд, напевно, був схожий на погляд упириці з фільму «Вій» якраз тоді, коли вона втретє піднімалася з труни й вишукуюче оглядала церкву.
Кактус був на місці, тобто на підвіконні. За тюлем, схожим на риболовецьку сітку.
Тоді я йшла на кухню брати табуретку, яка теж була на місці, тобто під столом, і це мене чомусь анітрохи не здивувало. Я принесла табуретку до своєї кімнати й поклала на неї кактус. Ситуація набувала загрозливих відтінків, бо кактус заплутався в риболовецькій мережі, і я ледве не зірвала сітку разом з карнизом. Я витягувала кактус з тюлю так, ніби пійману рибину.
Коли все було готово (кімната, посеред кімнати табуретка, на табуретці кактус, а навколо я), то аж тоді, здається, я знайшла душевне втихохмирення. Не пам’ятаю, чи танцювала навколо кактуса. Мені ще залишалося прожити рівно п’ятнадцять років, щоб почути рядок Еліота «обтанцюйте кактус колом, кактус колом, о пятій годині ранку». Але зрозуміло, що ритуал обтанцьовування має якийсь вищий і містичний сенс. Здається, я ще виходила погуляти на балкон, бо вже на зворотному шляху зустріла маму в нічній сорочці. Хоча залишалося прожити рівно п’ятнадцять років, щоб почати виходити на балкон покурити.
Другого разу з третьої до шостої я складала штучну новорічну ялинку. Нікого не було вдома. Я всадила на голову мамину норкову шапку і завбачливо перед тим відкрила півлітрову банку салату з капусти, щоб підкріпитись.