ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО
- Автор: Далавурак Степан, Пушик Степан
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО». Краткое содержание книги:
Запис текстів С. Далавурака, М. Івасюка, В. Бандурака та С. Пушика
Це занепокоїло багача Онуфрія, і він сказав Мошкові.
– Ходім до гуцула, аби віддав борги.
Гуцул здалека побачив, що йдуть до нього гості. Подумав-подумав та й каже своїй жінці:
– Дай сюди якусь хустку.
– Нащо тобі?
– Хочу напасників дурити.
Жінка дала велику білу хустку. Гуцул зав'язав голову, понасував під хустку дрібних крейцарів і взяв молоток.
Увійшов багач Онуфрій, а з ним і корчмар Мошко. Гуцул сидить на стільчику, б'є молотком по голові і витягає крейцарі з-під хустки.
– Що ти робиш, гуцуле?
– Хіба ви сліпі? Кую гроші молотком. Стук – і крейцар, стук – і другий… Не треба вже до вас ходити на роботу.
– Віддай нам свій молоток,- сказав багач Онуфрій.- І будемо мати готовий розрахунок.
– Ага, віддай, а сам іди в жебри? Нема дурних!
– Ми тобі ще доплатимо,- обізвався Мошко.
– Це інша пара калошів. Давайте сто ринських.Онуфрій з Мошком висипали гроші й забрали молоток.
Прийшли до корчми. Мошко завив голову, а багач почав по ній лупити. Б'є, а з-під хустини не сиплеться нічого. Де крейцарі? Багач уже розсердився і так гримнув молотком, що голова у Мошка трохи не розкололася.
Пішли вони до гуцула знову. Той здалеку помітив, що йдуть гості. Подумав-подумав та й каже дружині:
– Принеси, жінко, той гарбуз, що виріс під плотом.Жінка внесла до хати гарбузище. Гуцул сів на нього, накрив себе веріткою і дивиться крізь дірочку.
– Що ти робиш там, гуцуле?
– Сиджу на райському яйці. За три тижні з нього має вилупитися золотий лошак.
– Продай нам ото райське яйце…- спокусився на золото Мошко.
– Давайте сто ринських.
Багач і корчмар висипали на лаву сто ринських і понесли гарбуза з собою. Онуфрій сів на гарбуза, накрився якимись Мотковими лахами й висиджує золотого лошака. Сидів три дні й три ночі. Тоді покликав корчмаря:
– Сідай, Мошку, вже ти – погрій райське яйце.
Корчмар сидів три дні і три ночі, далі покликав Онуфрія.
Доста того, що три тижні минуло, а з райського яйця нічого не вилупилося.
– Той лайдак нас обдурив,- сказав багач Онуфрій.- Ходімо до нього -най нам віддасть сто ринських.
Взяли райське яйце і йдуть до гуцула. Та Мошко спіткнувся. Гарбуз упав на землю і налякав зайця, що спав під корчем. Той шурхнув у гущавину.
– Ади, золотий лошачок! Лови його, лови!-закричав корчмар. Онуфрій кинувся в корчі. Він біг, як скажений. Подряпався, навіть порвав кожуха, але нічого не зловив. Зупинився й каже:
– А все-таки ми – дурні.
Вернулися додому і більше не чіплялися до бідного гуцула.
БІДА Й ДРУЗІ[10]
Колись давно на світі жив мудрий чоловік. Мав молодого сина. Коли відчув, що смерть от-от прийде до нього в гості, покликав сина й каже:
– Вмиратиму, сину. Як залишу тебе самого? Хто тобі допоможе, коли будеш у біді?
– Не журіться, тату,- відповідає син.- Маю багато друзів, вони допоможуть мені у біді.
– Ті друзі вірні й добрі лише при гостині. В горі тебе покинуть…
– Неправду ви говорите, тату!
– Тоді зроби так: візьми торбу на плечі і йди до своїх друзів. Скажи їм, що у тебе згорів весь маєток. Най тобі допоможуть.
Син так і вчинив. Узяв на плече торбу і пішов до свого найкращого друга.
– Допоможи,- сказав,- хоч чимось, ади, я погорів. Нема в мене ні хати, ні худоби…
Друг засміявся і вивів його за поріг.
Пішов хлопець до другого приятеля. Той вигнав його за ворота.
Пішов і до третього. Той спустив на нього псів. Вернувся син до батька:
– Ви правду мали, тату. Мої друзі добрі тільки при гостині.
Тоді батько порадив:
– Ану, сину, йди до мого друга. Він живе в сусідньому селі.
Повісив хлопець на плече торбину і пішов до татового друга. Став на порозі й каже:
– У нас сталася біда, тато геть заслабли. До того ще й горе: обійстя згоріло. Споможіть нас чимось.
Його нагодували, а в торбу наклали всілякого добра. Татів друг ще й попросив:
– Не забувай до мене дороги.
Син повернувся й розповів, як його зустріли. Тоді старий сказав:
– Запам'ятай, сину: щоб знайти справжнього друга, треба його шукати іноді все життя.
Ну, зрозуміли?
ХИТРИЙ НАЙМИТ[11]
В одному селі жив злий-презлий піп. Ніякий наймит не міг утриматися в нього.
Якось приблудив у село бідний парубок Іван, який не мав де прихилити голову. Став у попа служити. Робив рік, другий. Ніхто не питав навіть, як він називається. Гарував, як віл, а біда тішилася. На третій рік піп каже:
– З тебе добрий наймит, сину мій. Як ти називаєшся?
– Моє ім'я дуже смішне, панотче. Соромно казати. Я, знаєте, безбатченко, тому охрестили не по-християнськи. Мене звуть: «Най вас шляг трафить».
Піп скривився.
– Справді, ім'я не християнське.
Іншим разом парубок допомагав попаді сікти капусту. Вона й собі запитала наймита:
– Як тебе зовуть?
– Йой, пані добродзійко, соромно говорити. Я народився безбатченком, а панотець, щоб позбиткуватися з моєї мами, назвали мене «Бий, кого видиш!»
– Погане ім'я,- сказала попадя.
Надворі проходжалася попова донька.
Побачила Івана й спитала:
– Як ти називаєшся, парубче?
– Мене, коли хрестили, то назвали «Всі вони злодії»,
– Дивне ім'я,- посміхнулася попівна.
Іван статкував добре, але весь час думав, як має забрати в попа гроші, зароблені тяжкою працею.
Одного дня піп каже:
– Я поїду з добродзійкою у гості, а ти пильнуй роботу. Роби все, що скаже моя донька.
Коли піп з попадею були за селом, Іван підійшов до попівни й просить:
– Дайте мені ключі від комори, треба позамітати.
Увійшов до комори, знайшов там торбу з грішми, закинув на плечі та й дав ногам знати.
Скоро пішла й попівна до комори, а там – ні наймита, ні торби…
Увечері вернулися піп і попадя. Побачили, що їх донька плаче, і запитали:
– Ти чого плачеш? Що сталося?
– Наймит обдурив мене, казав, що хоче позамітати в коморі, а вкрав нашу торбу з грішми.
Піп написав усім попам, аби оголосили своїм парафіянам, що у неділю в його церкві буде храмове свято. Сподівався, що прийде і наймит, тоді його спіймають.
А Іван уже служив аж у третьому селі. Ґазда сказав:
– Запрягай коні, Йване, поїдемо на храм.
Іванові не хотілось їхати, але мусив слухати господаря. Сіли собі на фіру – і вйо!
У церкві вже було повно людей. Тому Іван з ґаздою зупинилися при вході.
Піп виліз на казальницю. Перехрестився і почав:
– Дорогі мої вірники!-Але тут побачив на порозі церкви Івана, крикнув на все горло:- «Най вас шляг трафить!»
Попадя теж помітила наймита й зарепетувала на всю церкву:
– «Бий, кого видиш!»
І попівна побачила Йвана. Вона заверещала не своїм голосом:
– Тату! «Всі вони злодії!»
Піп скочив з казальниці, почав розштовхувати людей. Іван сказав своєму ґазді:
– Тікаймо звідси, вуйку, бо цей піп слабий на голову.
Побігли до фіри, сіли і так рвонули, що тільки закурилося.
Люди ледве вибралися з церкви.
Почали казати, що в голові попа щось перемакітрилось, у попаді – щось перемикитилось, а в попівни-сім днів не метено.
А Іван невдовзі збудував собі хатину і жив, доки не вмер.
ДВІ ДОНЬКИ[12]
В одного багача було дві доньки. Батько дуже їх любив і гадав віддати за таких багатих, як і сам. З бідними не хотів знатися.
Коли настав на то час, старшу засватав найбільший багач з сусіднього села. Але молодша, яка мала лишатися на ґрунті, покохала найбіднішого парубка.
10
записано в с. Любківцях Снятинського району від В. Мацюка
11
записано в с. Кулачківцях Снятинського району від М. Далавурака
12
записано в с. Рожневих Полях Снятинського району від В. Тарабас