ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО

ЯК У СЕЛІ ЗАВІВСЯ ЧОРТ[26]

Одна жінка мала сина. Доки ще був малий, то тримався хати, а як підріс, то ніби у нього п'яти розсвербілися. Одного разу він сказав:

— Плачте не плачте, мамо, а я йду у світ... Лишаю вас одну.

— Таж ти ще не знаєш, що не з усього, що літає, можна борщ варити!

— Не журіться, мамо, я навчуся. А тут не хочу коріння пускати...

І пішов. Іде день, два, три... Під вечір зайшов до густого лісу, де хотів заночувати. Щоб вовки його не з'їли, виліз на дуба і розгніздився у розсосі. Коли прийшов сон, йому почулося з-під дуба:

— Ну, коли ж ти старостів пришлеш?

— Пришлю через тиждень.

— Хто знає?

— Знає той, який над нами.

Леґінь крикнув з дуба:

— Не бреши, нічого я не знаю!

Хлопець і дівчина як почули отой голос з неба, то так драпонули, що земля задудніла.

Уранці леґінь зліз на землю і знайшов під дубом плаща і хустинку. Одягнувся, витер носа і пішов своєю дорогою.

Прийшов у село. Плентається вулицями, а голод аж світиться з його очей. Коло хати якогось ґазди побачив черешню. «Попасуся трохи»,— подумав собі і виліз на дерево. З'їв жменю черешеньок — і прив'язав душу. Раптом глип — господар запрягає коні, а ґаздиня поклада на фіру калачі, курку і сіль. Потім вона винесла дитину і сама сідає. Ґазда замкнув хату, поклав ключ під поріг і взяв у руки віжки:

— Вйо!

«Поїхали, мабуть, на весілля, але горілка ще мусила лишитися в хаті!» — подумав леґінь і зсунувся з черешні. Відімкнув хату й справді — знайшов там горілку, калачі та шмат ковбаси. Почав частуватися:

— Вип'ю за молодих, аби були щасливі! — І випив.

— Вип'ю за здоров'я ґазди і газдиньки! — І випив.

— Вип'ю за здоров'я їх дитинки! — І випив.

— Вип'ю, аби й моя мамка не журилася! — І випив.

Видудлив цілу пляшку горілки. З'їв півкалача і довжелезну ковбасу. Після того закортіло спати. Глипнув, а над ліжком звисає колиска. «Я, мой, не пам'ятаю, коли-м колисався. Ану, як то колись було»,— подумав леґінь і заліз у колиску. Погойдався трошки і заснув.

Увечері вернувся ґазда з ґаздинею. Дуже здивувалися, що двері не замкнені, ковбаса кудись зникла і горілка випита...

— У нас були злодії! — сказав чоловік.

Жінка побігла до комори, подивилась по кутках.

— Усе на місці, чоловіче,— відповіла й почала розповивати на ліжку дитину.

А леґінь добре виспався, сів у колисці й позіхнув. Ґаздиня дуже спудилася, заверещала й вибігла надвір до чоловіка, що розпрягав коней.

— Йой, тікаймо, бо в колисці чорт! — кричала не своїм голосом.

Ґазда і ґаздиня бігли вулицею так, що аж болото розліталося. Леґінь теж почав тікати і навіть не помітив, що біжить за ними. Ґазди озиралися і аж землю рвали ногами. Нарешті леґінь забіг в одну вуличку. Глип, а двері в якійсь хаті відчинені нарозтвір. Забіг до сіней і — шусть у порожню бочку.

«Ну, думає, тут ніхто не вздрить. Можна спокійно переночувати».

І почав дрімати. Але небавком приторохтіла якась фіра і стала перед хатою.

Почувся голос:

— Жінко, допоможи зняти мішок з воза!

— А де ти був так довго?

— Та, ади, поламалися лотоки у млині. А потім прибіг Проць Фуфлик із жінкою ні живий ні мертвий. Сказали, що до них заліз якийсь дідько — з'їв два калачі, випив око горілки і стеребив найдовшу ковбасу. Гнався потім за ними усю вулицю. Люди побігли до Проця, а я, ади, додому, бо знаю, що ти боїшся чортів.

Взяли мішок з воза, понесли у сіни і висипали з нього муку в бочку, в якій дрімав леґінь. Він нараз схопився і почав кахикати.

— Чоловіче, у бочці є дідько!—заверещала жінка.

Чоловік схопив її за руку і —драла на вулицю.

Парубійко зрозумів, що йому тут нічого чекати. Вискочив з муки і теж драла — за ними. Біг, як олень, аж раптом побачив коло одної хати отворений курник. Шусть туди й поліз на верхні банти. Сів і сидить. Отам скоро й заснув.

Уранці ґазда вийшов надвір і дуже здивувався, що в курнику кури кудкудакають. Напевно, залізла туди якась біда! Чоловік просунув голову в курник і побачив легіня, що ще спав.

Побіг до хати й каже:

— Жінко, в курнику сидить той самий чорт, що завівся в нашому селі.

Жінка перехрестилася.

— Давай, небого, свячену воду.

Ґазда схопив глечик зі свяченою водою, підійшов до курника і хлюпнув сплячому в лице. Той прокинувся, заверещав і гепнувся з бантів просто ґазді на голову. Та одразу зірвався на ноги і так тікав, що зупинився тільки дома. Після того вже не залишав стару матір одну — сидів собі дома і згадував ту казку, що з ним сталася.