ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО

Ходив він, ходив і повертається до рідної домівки. Приходить до свого подвір'я, а тут найстарший брат пліт городить.

— Здоров, брате,— привітався з ним.

— Який я тобі брат,— відповідає,— коли ти обірваний і полатаний, як жебрак. Мій брат пішов у світ і багачем повернеться.

Іван каже:

— Я тепер такий багатий, що можу сватати навіть царівну.

— Ой, ти дурним був і дурним залишився,— каже брат.

— Побачиш.

Пішов у поле, стукнув тричі палицею об землю, а вона питає:

— Що бажаєш?

— Хочу показати перед світом і братами, що можу оженитися на царівні. Як це зробити?

— Маєш капелюх. Приложи мене до нього і оберни навколо голови. Тоді почнуть стріляти сімсот гармат. Обернеш двічі — буде ще більше. Коли знімеш капелюха, буде багато кавалерії, а як удариш палицею об полу, то буде пішого війська — як трави та листу. Будь-якого ворога годі побореш.

Зробив, як порадила палиця, і стала армія біля нього.

Підійшов він з військом під царське місто і говорить слугам:

— Повідомте царя, що воєвода Пройдисвіт хоче одружитися з його дочкою. Якщо не захоче віддати її, то я спустошу країну.

— За пройдисвіта дочку віддавати? Цього не може бути. Скажи — нехай вступає у війну,— переказав цар.

Обкрутив Іван капелюха навколо голови, і вдарили гармати. Вороже військо падає, як під серпом солома. Почали кулі падати на царський палац, багато воїнів, генералів упало, аж тоді побачив цар, що з Пройдисвітом треба миритися.

Наказав цар виставити над містом білі прапори і запросив Пройдисвіта до свого палацу.

— Віддаю,— каже,— тобі не лише дочку, а й все царство, бо бачу, що ти такий воєвода, якого ніхто не переможе.

Відгуляли весілля, і дурнуватий став жити в палаці. Але цар дізнався, що зять з простого роду, і почав підмовляти дочку.

— Слухай, дитино, нам не пасує, аби простий селянин правив країною. Якби ти дізналася, де таїться його чародійна сила, то ми могли б його позбутися.

Після вечері ліг Іван із царівною, а вона обнімає, пестить його, любощами підкуповує:

— Дорогий муже, ти такий сильний воєвода, то скажи, звідки береться у тебе ця чародійна сила?—питає.

Не хотів Іван того говорити, та царівна не заспокоюється:

— Тоді ти мене не любиш і не рахуєш за жінку. Що це за чоловік, якщо він жінці правди не говорить.

Подумав Іван і каже:

— Вся моя сила у цьому капелюсі.

Схопила царівна капелюха, наділа на голову —стала невидимкою і говорить:

— Тепер геть забирайся звідси, поки живий! Не хочу тебе ні хвилини бачити.

Вийшов у двір Іван, став за муром, стукнув тричі палицею об землю і питає: