Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
Він мовить до свідків:
— На кожного, хто скаже хоч слово неправди, чекає в’язниця, — а потім зробить так, що складений ними фоторобот Вовка буде схожий на половину чоловіків у місті. Він подарує мені папірець, на якому кожен свідок напише:
«Жінка? Жодних прикмет, крім того, що вона була молода».
«Молода?»
«Геть дитина».
Який чоловік зможе описати жінку, якщо не мріяв про неї впродовж свого життя? Класна? Супер? Отакі очі?
Я зміню помаду, і вже назавтра ви не впізнаєте мене.
— Зробиш?
— Так. — скаже Пес.
Бо в чемних хлопчиків теж є свій рай.
Навіть, якщо воші міліціонери.
І коли він відпустить свідків, а в опечатаний та відмитий від крові офіс в’їде нова фірма — торговець коричневими кейсами, які слід забирати у товстунів, отих, що люблять воду з льодом, Пес вислухає мене й скаже:
— То коли ти прийшла по гроші, двоє мугирів спробували вбити тебе? Гаразд. Давай спочатку: хто і про що тебе попросив?
Він та його друг Залізний чоловік. Пес єдиний, хто має друзів.
У машині зі слідами куль вони поїдуть в офіс людей, що ошукали мене. Їх не чекатимуть. Вони та два десятки молодиків з автоматами та в чорних масках.
Вони виб’ють двері, вони загорлають:
— На підлогу! Це міліцейська операція! Усе, сказане вами, може бути використане проти вас!
Потім покладуть долілиць охоронців та переляканих секретарок. Відшукають усіх до одного клерків (навіть під столом, у коморі та на трубі за вікном) і вишикують уздовж коридора.
Хто встигне допити каву? Хто добіжить до вікна? Хто зможе вигукнути: «Не треба»? Хто заволає: «Ні!»
Довгим коридором, заповненим клерками очима в стіну, до останніх відчинених ногою дверей.
А там двоє:
— Що це означає?!
— Ви відповісте за це!
— Відповімо? — запитає Залізний Чоловік.
— Так, — кивне Пес і почне творити дива.
Накаже обшукати офіс і знайде там пістолети:
— Ваші?
— Ні.
— Авжеж, — кивне він.
Потім знайде комору з коричневими кейсами та пакетами білого порошку.
— Це провокація!
— Авжеж, — кивне він.
І коли Пес виведе тих ошуканців на вулицю, до заґратованого фургону, вони побачать мене. Я стоятиму неподалік і привітно махну їм рукою:
— Не сумуйте, я постараюся дочекатися вас.
Ба навіть знайду адресу в'язниці, де вони скнітимуть упродовж найближчих двадцяти років, і напишу їм листа. Можливо, й два листи: одного з Парижа «Крихітка за столиком манюсінької кав’ярні. Верхівка Вежі над дахами», а другого звідкілясь із теплих островів Раю «Крихітка в шезлонгу. Біла піна моря біля ніг».
«Мені зле без вас, — напишу. — Я сумую. Чи стрінемося колись?»
Я нікого не обдурюю і не люблю, коли дурять мене. Адже в мене є не тільки Вовк і Пес. А ще й Дикий Кіт.
Розділ 7
Кіт. Величезний пустельний хижак. Його низький голос у телефонній слухавці. Його «забудь» на моє скривджене «вони ошукали мене».
— Ввімкни комп’ютер. — скаже Кіт.
Увімкну та побачу на моніторі банківський рахунок чоловіків, що обдурили мене. Я не люблю їх саме через те, що вони поводяться нечесно.
— Бачиш? — запитає Кіт.
— Так, — скажу я, вдивляючись у рядок багатозначних чисел.
— Ти дуже розлютилася на них?
— Дуже, — відповім. — Дуже й дуже.
І тоді, аби втішити мене, Кіт перетворить їхній банківський рахунок на мій, узявши за це всього тридцять чотири відсотки.
Я дивитимусь, як миготять цифри, як в одній частині екрана перетворюються на нуль, а в іншій, підписаній «Капітал Крихітки», — наближаються до безміру.
Врешті-решт вони зупиняться.
«Нуль». «Купа грошей».
— Дякую, — скажу я Котові.
— Не сумуй, — заспокоїть він. — Будуть інші. Багато-багато інших.
Вони вийдуть із в’язниці жебраками, старими каліками.
Нечемні хлопці потрапляють до пекла. Ще до того, як їм судилося вмерти.
Мені буде зле, і я напишу Псові:
«Допоможи».
Буде боляче, і мій комп’ютер надішле Вовкові:
«Рятуй».
Навіть якщо мій світ візьметься кригою та вкриється снігом, Кіт дізнається:
«Мене вже немає».
Я не люблю плюшевих ведмедиків. Тільки живих звірів.
Іще є Зламаний Робот, але він з'явився вже по тому, як мені наснились риби, весілля та дерево, і я сказала собі: