Янголятко в кутих черевиках. Книга перша

У його квартирі, в його переповненому кістками відрі, серед його сміття та цигаркового попелу мені так подобалося, що я ладна була залишитися тут назавжди. Бо можна не роззуватися, можна спати цілісінький день.

Порожній холодильник, повна мийка брудного начиння.

Зрозуміло, я вирішила трохи навести лад. Чи могла я не виправдати сказане ним «угу»?

Умостившись із ногами на стільці, я підтягла до себе телефон і промовила:

— Здоровенькі були.

— Здрастуйте, — була відповідь.

— Прийміть замовлення.

Як працьовита бджілка, чудова хазяєчка, щира та вірна дружина, якою не судилося стати, я наказала прибиральницям, що прийшли, витерти мій стілець, а розсильним з ресторану — не давати до столу свічок та соусу чилі.

— Все, — сказали жінки, знімаючи фартухи.

— Дякую, — відповіла я, балуючи себе філіжаночкою кави.

Ми, домогосподарки, іноді дозволяємо собі поніжитися. Надто, коли дуже стомлюємося.

Вовк прокинувся за дві години й сказав:

— Супер, — узяв із тарелі прозору рибинку, задер голову і, не розжовуючи, проковтнув.

— Здоров, — мовив Вовк.

— Здоров, — відповіла я.

— Що сталося?

— А коли приїхала по гроші, два мугирі хотіли мене вбити.