Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
«Весілля — моя сукня була з мережива — побачити навіч похорон і мерця».
«Дерево — гілки дряпали об вікно — несприятливий знак щодо будь-яких справ».
Я відкинула сонник:
Файно… Навіть не подивилася, що означають «ніч», «пісок» і «безлюдні будинки».
— Мені є біля чого заходитися!
Татусю, невже вам не сподобався мій бульдозер?
Мамуню, вам більш не треба плескати мене по щоці та примовляти:
— Дитинко, ти сама все зрозумієш.
Де ж ви? Якби знали, що чекає на вашу названу дочку, донечку, ластівочку.
І, вчепившись у зубну щітку, я кажу:
— Файно!
Мені подобаються ледь помітні збрижки, коли я зморщую свого малюсінького носика. Файно буде побачити похорон. Файно побачити мерця.
Моя мачуха ходить вночі на цвинтар. Біля старих хрестів, на розбитому надгробку, прекрасна у своїй наготі, вона викликає різну нечисть. Вона стогне, обхопивши її ногами. Вчепившись руками в хреста, увіп'явшись нігтями в різьблений камінь. Вигинається з криком:
— Так!!!
Мій вітчим виголює скроні.
Його книги стікають кров'ю, хоч там самі лише цифри — за ними гроші, що тепер належать йому.
Я стояла у кривавій баюрі. Мені довелося розтягати купу закляклих тіл, щоб дістатися комп’ютера, — там був його рахунок.
Пароль — ім’я першого з убитих ним. П’ять літер, двоє найманих убивць, чотири кулі. Тричі натиснути «Enter», а потім розкидати супутників, котрі зберегли для мене все, що можу донести.
А ще я купила нові набої. Вони лишають у тілі тридцятисантиметрові отвори.
— Дитинко, — сказав вітчим, — міняймося.
— Ні.
— Навіщо тобі гроші?
— Так, — сказала я.
— Ти хочеш, аби я…
— Хочу.
— Мені доведеться…
— Файно.
У неї — біле волосся смерті. У нього — пусті очі.
Тепер я ніколи не скажу «файно», бо тільки добрі дівчатка потрапляють до раю.
Розділ 4
Я хочу потрапити до раю, тому завжди виконую обіцяне. Варто вам лише попрохати про щось і запитати:
— Зробиш?
— Так.
І якщо я погодилася, ви можете покластися на мене.
Наприклад… Що ж я можу зробити для вас? А… А! Придумала. Наприклад, ви скажете:
— У мене обмаль часу, а від точності виконання залежить усе. Він чекатиме на тебе в ресторані. Це його фотокартка, ось — фото кейсу, який буде в нього в руках. Запам’ятала?
— Я можу взяти це собі?
— Гаразд. Але спали, коли справу буде зроблено.
— До ресторану, — кажу я таксистові.
Попільничку і меню. Я читатиму.
Почну зі свого улюбленого розділу — «десерти».
Затишний ресторанчик. Бірюзовий крохмаль скатертин.
Він прийшов за півгодини. У рипучих черевиках, надзвичайно гладкий. При дуже важкому годинникові.
Очі його не завважили мене. Я посміхнулася.
Сів за стіл до мене спиною та попросив:
— Склянку соку. Води з льодом — і вже після цього поїсти. П’ять таць зі стравами. Майже все меню напам’ять.
Я поглянула на його фото й відзначила, наскільки він схожий на себе.
— Рахунок, — попросила я.
Підвелася та підійшла до Товстуна.
— Здоров.
— Угу, — сказав він, виймаючи з рота виделку.
— Можна?
— Сідай.
— Мене прохали, — додала й показала йому зображення кейса.
— Бери, — дозволив він, підсуваючи ногою кейс. — Запам’ятай адресу. Відвезеш — і тобі заплатять. Там.
Я пішла до виходу, повз швейцара, якому довелося сказати: «Дозвольте», — перш, ніж він відчинив мені двері.
А коли приїхала по гроші, попрохала таксиста:
— Дочекайтеся мене, будь ласка.
Але двоє здоровенних чоловіків почали в мене стріляти.
Один — із під’їзду, прикрашеного головою лева, — справжній Кіт, тільки добріший, другий — від засипаної листям лави.
Мене скривдили.
Отож, навіть простреливши одному коліно, а другому — плече, я не могла пробачити їм, бо мене обдурили.
Таксист утік. Я зламала ніготь. Грошей не віддали.
Але мені було кому поскаржитися, мене було кому захистити.
Він мені навіть залишив ключі від своєї квартири.
Отак!
Розділ 5
У мене немає плюшевих ведмедиків, я їх не люблю. Немає чоловіка, мужчини взагалі дратують мене, ті, що приходять на одну ніч. Я люблю лише Вовка.