Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
Але одного разу божевілля повело її геть із дому. Воно звело її з такими самими, як вона, і з тими, хто був гіршим за неї. Її ґвалтували, вона захлиналася вином, яке вливали їй у рот, їй дали спізнати «Г.Р.», її забирали спати до вагонів на запасних рейках і в квартири до господарів, що кудись виїхали.
Так вона прожила рік, стала жінкою, нещасною матір’ю, вдовою і передчасно постарілою водночас.
Не лише я народилася в пеклі. Не лише я приречена на вічні муки.
Я намалювала Лікаря, що плигає з пагорба на пагорб через палаючий обруч по квітах, схожих на плями фарби.
— Вам сподобалося? — запитала я.
— Дуже, — сказав Лікар.
— Тепер я здорова?
— Ні, — сказав він, і знову почав мене лікувати.
— Так, — сказав Лікар. — Ви самі навели мене на думку залишити вас тут назавжди.
— Та ну, — сказала я. — Ви сумуєте через те, що не вийшло з гіпнозом? То давайте я знову заплющуся, і ви спробуєте ще. Я намагатимусь зробити все, що ви захочете. Тільки не примушуйте мене роздягатися і говорити про батькові гроші. Адже це — сімейна таємниця.
— Ні, — сказав він. — Ви зробите все, що хочу я.
— Добрий-добрий Лікарю, — сказала я. — Звісно зроблю.
— І знаєте чому? Тому що тільки безумні непідвладні гіпнозу.
Першої ночі я розмовляла з Місяцем. Першого дня Лікар намагався, щоб я повірила у його всесилля.
Приклеївши мої повіки кудись до брів, він блимав просто в очі швидкими спалахами світла, що проштрикує мозок:
— Ти чуєш лише мій голос! Ти чуєш тільки мене! Затиснувши мою голову обіруч, він намагався втокмачити мені у скроні:
— Є тільки мій голос! Більше нічого!
Простромивши мою шкіру голкою, він вводив у мене отруту і сподівався, що я засну.
— Вечеря! Вечеря! Вечеря!
— Досить. Розв’яжіть її.
— Дякую, — сказала я.
— Завтра ми знову зустрінемося.
— Прокинуся раніше, — сказала я. — І чекатиму.
Розділ 13
Другого дня:
— Тільки мій голос… Тільки мій голос…
— А.
— Сніданок! Умиватися! Обід!
Третього дня:
— Прокидатися! Умиватися! Сніданок!
— Тільки мій голос…
— Ага.
Четвертого:
— Тільки мій голос…
І врешті-решт:
— Я зламаю тебе!.. Я знайду спосіб!
— Дай-то Боже, Лікарю, бо знаєте, на вас було страшно дивитися…
Розділ 14
— Ти примушуєш мене робити боляче, — сказав Лікар.
— Розумію, — сказала я.
— Ти не така сильна, щоб я здався.
— Не жалійте мене, — попросила я. — Робіть, як знаєте.
— Ах ти погань! Ти ще не знаєш, що на тебе чекає!
Знаю — вночі прийшли санітари.
Їх було тут повнісінько.
Двоє стали біля ліжка, забувши прив’язати мене. Прокинулася я від диму десятка цигарок, які вони викурили.
— Цить.
— Зрозуміло, — сказала я.
Один затулив мого рота рукою, а другий стягнув ковдру. Я вдячно кліпнула і вдарила ногою йому по голові.
Він прикусив язика, яким збирався лизьнути мене, і по губах потекла кров.
Долоня на моєму обличчі смерділа, тому я не вчепилася в неї зубами. Замість цього я засунула руку під ліжко і, підхопивши важкий нічний горщик, ударила його. По голові. Так сильно, що горщик відскочив у куток, а санітар пустив очі під лоба.
Підібгавши ноги, я перекинулася через спину, присіла на подушку, подивилася на того, котрий усе ще стояв.
— А ваш товариш упав, — сказала я.
Він кивнув, злизавши з губів кров, і мені довелося перестрибнути через бильце ліжка та добряче упертися в підвіконня, щоб другим бильцем притиснути санітара до стіни.
— Вам боляче? — спитала я і ледве встигла підобгати ноги, коли він таки відштовхнув ліжко й кинувся до мене.
Раз, два, три.
Найважче було повитягати їх у коридор.
— Як спалося?
— Чудово. Дякую.
— Справді?
— Так, — сказала я.
Розділ 15
Мій добрий Бойовий Робот приніс мені сухарик.
Мій Добрий Лікар спробував зламати мені носа.
Вони вирішили вилікувати мене працею. Це називалося трудотерапією.
Нас вивели в огороджений бетонним парканом двір, до величезної клумби, і, підбивши під коліна, змусили плазувати навколішки та вибирати з землі біле коріння трави, плазуючи серед останніх осінніх жоржин.