Українське письменство

Черемшина сам дав нам майстерно виписаний образок власного життя. Не тільки в «Моїй автобіографії», широкій статті, написаній у відповідь на запитання проф. А. В. Музички[408], — але і в присвячених окремим життєвим епізодам оповіданнях «Карби» та «Як дим підоймаєся», і в «Фраґментах споминів про Франка». Ці образки і ці фраґменти витримано в тім стилі, в якому Черемшина складав свої художні речі, але, не вважаючи на те, вони дишуть такою непідробленою правдою, що на них можна спиратися, як на матеріали цілком надійні.

Справжнє ім’я Черемшини — Іван Семанюк. Його батько — сільський дяк у с. Кобаках Косівського повіту, в горах. Семанюки рід небагатий. У письменникового діда Стефана багато синів та доньок — і жодної змоги «пообвінювати» всіх як слід. І Юрій Семанюк, батько письменника, мусить шукати собі якогось ремества. Його віддають у науку до богомаза, але як та наука надто забарна, то від маляра він переходить до дяка, і, маючи художню жилку та добрий голос, співає на криласі по всіх церквах від Путилова до Жаб’я. Путилів-Сторонець у тих мандрах дяківського учня набуває значення важливого етапу. «Там, при науці дяківства мої дєдя, — розповідав Черемшина, — звернули були своїм голосом на себе увагу Юрія Федьковича, що полюбив дуже голос мого дєді, а і сам любив дуже співати». Федькович часто запрошує Семанюка-батька до себе, наділяє його книжками до читання і взагалі опікується ним, «як молодшим братом». Чи не під впливом «буковинського соловія» Юрій Семанюк пробує сам компонувати вірші, переймаючись певною симпатією до письменників та письменства. Так принаймні свідчить його син в автобіографічнім листі з дня 27 лютого 1925 р.: «Мій батько полюбили були дуже красне письменство, познайомившися в молодих літах (припадають вони на сам кінець 60-х рр. — М. З.) в Путилові з письменником Юрієм Федьковичем і для того дбали, щоб у хаті була бібліотека, щоб я мав що читати вже змалку». У другому місці знаходимо спис найчастіше перечитуваних книжок: «Дністрова Русалка», комплект «Правди» за 1869 р., Федькович, Квітчина «Маруся», повісті Марка Вовчка, видання «Просвіти» і якісь російські книжки від місцевого пароха.

Дяківські мандри і наука Юрія Семанюка закінчуються його прибуттям до с. Кобаків, одруженням з господарською дочкою Ганною Олексюківною та осіданням на двадцятиморговім (принаймні таким було воно пізніше) господарстві. Майбутній письменник був найстаршою дитиною від того шлюбу. «З дєді Юрія і нені Анни прийшов я на світ 13 липня 1874 року», — розповідає нам «Моя автобіографія».