Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Знову продали самогон Пилипу? Я попереджав, що за торгівлею самогоном посаджу вас у тюрму?
- Закону такого немає! Не маєш права! – просичала в очі дільничному Калина.
- А ось, я зараз складу протокол. Тоді й побачимо… Відчиніть двері, я з обшуком!
- Із санкцією прокурора?
- Прокурор мій на зупинці валяється. Впустите, чи самому війти.
- Не пущу! – перегородила дорогу Калина. – Люди! Одиноку жінку зобижають!
- А ось і поняті. – Дільничний показав рукою на сусідів, які повистромляли голови із-за тину, на крик Калини.
- Не заходьте, прошу Вас, - шепнула Калина на вухо поліцейському. – Там, вони!
Максим усе зрозумів, він блискавично вихватив пістолет і стрибнув у дім.
- Усім на землю! Поліція!
Гримнув постріл, потім другий. На задньому дворі вилетіла шиба й із дзенькотом розбилася об бруківку. Стукіт, зойки, шум, гам. А за мить, усе вщухло. Тільки собаки гавкали десь на городах.
- Йой, йой! Що ж зо мною буде? – схватилася за голову, голосячи Калина. Люди з острахом почали заглядати в хату.
На підлозі, серед кімнати, лежав закривавлений Максим із пістолетом у руці. Кругом валялися осколки від розбитих пляшок і перекинуті меблі.
- Вбили, вбили!!! – знову, заголосила Калина.
- Ой, догралася ти, дівчино, а все - той твій бізнес, – обізвався хтось із сусідів.
- Так, добрий був хлопець, шкода такий молодий.
- А, що ж то за бандити?
- Дідько їх знає.
- Поприманювала Калина всяких - тепер сама не рада.
Селяни обступили дільничного. Хтось доторкнувся до поліцейського. Він застогнав.
- Живий наш дільничний, тільки непритомний!
- Дайте води!
Односельці допомогли Максиму підвестися. Із рани на голові виступала кров.
Калина кинулася з мокрим полотенцем витирати рану. Дільничний звівся, похитуючись ніби від вітру, тримаючись рукою за голову.
- Казав же капітану, щоб видав мені бойові набої. А так упустив...
- Ох, Божечку, а чим же вони вас так?
- Пляшкою порожньою вдарив. Не помітив я другого. Того здоровила зі шрамом поклав на землю, а інший із заду підкрався…
Калина забинтувала поранену голову, намочивши марлю в горілці.
- А, вас, Калино Василівно, прошу пройти у відділок для дізнання, - Максим відвів руки жінки й сам закріпив пов’язку на голові.
- Ух ти, як гуде. - Трохи заточився поліціянт. – Хто бачив утікачів прохання пройти зі мною й описати.
Охочих виявилось мало. Залишилося тільки дві бабці, та й ті торохтіли щось без діла. Максим розумів, що зараз вирушати навздогін бандитам справа безглузда, в нього паморочилася голова, тому він вирішив допитати Калину.
- Калино Василівно, розкажіть мені про ваших постояльців.
- Ох, як добре, що ви живесенькі, Максим Петровичу. Дякувати Богу милосердному, що зглянувся над вами!
- Калино, перестаньте блазнювати, а відповідайте на мої запитання.
Чому прийшли й куди направлялись ті двоє?
- На болото збирались під вечір. Силою заставили мене їх прийняти. Ви ж самі бачили – озброєні. Навіть ось, які дивні набої мали. - Калина дістала з фартуха й висипала на стіл посріблені кулі.
- Цікаво… Срібні кулі, зазвичай, використовувалися від нечистої сили. Значить і вони теж бачили болотне чудовисько.
- Та які ж вони срібні. Ось, дивіться! - Вона шкрябнула нігтем і фарба злущилась з кулі.
- Ага, Ахмед обдурив і цих. Значить - приїжджі «копачі». Своїх Ахмед побоявся б дурити. Це підтверджує мою версію про кульгавого.
Дільничний склав кулі в пластиковий пакет і поклав до кишені.
- А, що вони шукають на болоті?
- Здається, загубили якийсь скарб. Ще казали, що наші пастушки Одарчин і Надіїн украли в них щось дорогоцінне. Та я сказала, що не знаю чиї то хлопці. Ось таку монету мені дали, мабуть теж фальшива. – Калина простягнула дільничному відібрану в кульгавого громили монету. Вона побоювалася, якби поліцейський не почав робити обшук.
- Так я й знав, хлопці знайшли їхню схованку. Треба негайно їх попередити. Діти в небезпеці. – Максим зірвався бігти, та в очах у нього потемніло. Дільничний, як підкошений звалився на підлогу.
Коли опритомнів, було вже за полудень, він лежав у ліжку з компресом на голові. У кімнаті господарювала Калина.
- Калино Василівно, скільки я пролежав?
- Та, години зо дві.
Максим підвівся, одягнувся.
- Ви б краще полежали, я вже викликала швидку й поліцію з району.