Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Проте, як вказують сучасні історики, середньовічній історіографії притаманне перебільшення. Поділимо цю цифру на десять й наблизимося до реальної кількості солдатів, стверджує, приміром, Томас Конлан, професор історії Принстонського університету в США. Інший історик, Морріс Россабі з Колумбійського університету, погоджується, що цифри сильно перебільшені, але, зрештою, оцінює величину монгольських сил під час другого вторгнення в 70 000 солдатів.
Хоч би як рахувати, однаково тієї весни до берегів Японії вирушає чималий флот. Японці також не били байдиків, а мобілізували приблизно 40 000 самураїв та інших воїнів і укріпили узбережжя Кюсю. Їх також попередили, що друга хвиля вже в дорозі, точнісінько, як і очікувалося після першої невдалої спроби. Тож самураї гострять свої мечі, моляться синтоїстському богові війни Хачіману і, чекаючи, пильнують західний горизонт.
Монгольсько-корейський флот запливає в бухту Хаката 23 червня 1281 року, але великого китайського флоту не видно. П’ятдесят днів триває позиційна війна, упродовж якої монголам не вдається пробитися через японські укріплення.
Зрештою з’являється головний монгольський флот. Схоже, проблеми постали перед японцями, які раптово опинилися віч-на-віч із силою, яка перевищує їхню втричі.
Саме тієї миті, коли японські самураї думали, що настав їхній час, стихія ще раз втручається, змінюючи світ. Іще один тайфун обвалюється на Кюсю 15 серпня 1281 року й розкидає, топить або знищує монгольський флот ущент. Монголи знову страждають через те, що велика частина їхніх кораблів – плоскодонні річкові човни, які за відсутності кілю відносно легко перевертаються у буйних водах і на вітрі.
З 4400 (пам’ятайте: середньовічна історіографія) кораблів залишається лише декілька сотень. Тих небагатьох монгольських воїнів, які не втопилися, японські самураї холоднокровно вбили. Лише жмені солдатів пощастило повернутися на суходіл у столицю Даду й доповісти ханові Хубілаю про те, що сталося.
Друга невдала спроба завоювання Японії стала величезною невдачею великого хана. Принаймні зважаючи, наскільки дорого все обійшлося. Аби залатати казну, хан девальвує валюту, що призводить до інфляції. Це спричиняє розбрат між корінними китайцями та звільненими від податків монголами.
Але є й інша, значно дорожча ціна, яку Хубілаєві та його монгольській династії доведеться заплатити за свою невдалу спробу продовжити світове завоювання морем. Міф про нездоланну та непереможну монгольську орду розлітається на друзки.
Як сам Хубілай, так і його наступник, хан Темур згодом плануватимуть третю спробу вторгнення, але смерть Хубілая зруйнувала всі плани і… ну, на цьому й все, так би мовити.
Унаслідок цих подій національна свідомість японців росте до гротескних розмірів. Два тайфуни, які прийшли на допомогу проти монголів, не могли ж, як уважали японці, бути природного походження. Це мав бути порятунок, посланий самими богами. Отже, ці два шторми назавжди увійдуть в історію під назвою камікадзе – вітер богів. А самі японці після цього почнуть уважати себе та свої острови неприступними та невразливими.
Решта світу познайомилася з поняттям «камікадзе» завдяки японським пілотам-самогубцям, які за часів Другої світової війни атакували американські воєнні кораблі та інші цілі, скеровуючи на них свої літаки «Mitsubishi A6M Zero», повні бензину та вибухових речовин. У Японії їх офіційно називали Токубецу Коґекітай.
Понад 2000 пілотам-смертникам судилося загинути таким чином, проте, врешті-решт, це не найгірший спосіб воювати: японцям цим методом вдалося потопити понад 32 американські кораблі.
Росіяни (які навіть раніше за японців застосовували пілотів-смертників) і німці також використовували метод камікадзе під час Другої світової війни, але японські пілоти, певна річ, найзавзятіше жертвували у такий спосіб своїм життям за батьківщину.
Попри те що сучасні історики вважають, що ревність японських камікадзе віддавати своє життя за імператора перебільшена – багато хто робив це просто через наказ або примус, – не можна заперечувати вплив двох звичайнісіньких штормів на менталітет японського народу. Тайфуни-камікадзе здійняли такий потужний вихор у душі народу, що знадобилося скинути дві атомні бомби в самісінький його центр – щоправда, ці бомби коштували життя сотням тисяч людей, – аби його утихомирити.
Чи шторми-камікадзе взагалі існували – це вже зовсім інше питання. Не всі у цьому впевнені. По-перше, це аж надто схоже на пропаганду, яку японські можновладці могли з легкістю вигадати й поширити, маючи на меті створити міф про непереможну, неприступну, обрану богами Японію. По-друге, принаймні сьогодні тайфуни є відносно незвичним явищем для тих частин Японії, якими, за легендою, пронеслися шторми-камікадзе. Те, що цілих два шторми випадково прокотилися з таким малим інтервалом, у 1274-му й 1281 році, – малоймовірно.