Її величність кішка

Бідолашна, вона, мабуть ледь не померла зі страху за мене. Те, що вона зараз відчуває і висловлює, тепер здається мені простим і ясним: співчуття. Я облизую їй щоку рапатим язиком, щоб показати, що я теж рада бачити її.

Що ж до Піфагора, він тримається осторонь, можливо, соромиться, що не допоміг мені раніше та що йому не стало духу вбити нападника. Але я не серджусь на нього. Бійка з іншим котом — це вже великий крок вперед.

Він врятував мені життя.

Я трохи втомилась після пережитого, тому застрибую на плече служниці. Я нявчу — мовляв, ми й так вже змарнували багато часу і мусимо продовжувати пошуки допомоги нашій спільноті.

Ми йдемо вздовж річки на південь і знаходимо закинуту віллу, де можна сховатись. Наталі оглядає все, відкриває коробки з консервами та дає нам, за словами Піфагора, рагу. Відтак іде спати.

Коли ми з Піфагором залишаємось наодинці, я обережно запитую його:

— Ти ще злишся на мене через сфінкса?

— Ні, — бреше він.

Гаразд, треба якось заспокоїти його.

— Колись ти читав мені уривок з Енциклопедії Абсолютного та Відносного Знання під назвою «Взаємодія — взаємність — пробачення», у якому йшлося про те, що найкращий спосіб співжиття з іншим — це регулярно пропонувати взаємодію: якщо поведінка іншого була незадовільною, далі робити своє, пробачити і знову пропонувати взаємодію. Отож, Піфагоре, пропоную тобі пробачити мене і знову стати командою.

Я кажу ці слова, прекрасно знаючи, що не маю за що просити пробачення, однак розумію, що з ним краще говорити його мовою.

Він далі сумнівається, тому я настрибую на нього та, як самець, змушую його до любощів. Бувають моменти, коли нам, самицям, необхідно брати ініціативу в свої лапи, інакше доведеться чекати, поки рак на горі свисне.

Він піддається, поступається мені, підкоряється. Здається, йому подобається, що я взяла гору.

Він хоче здаватися товстошкірим, але насправді — покірний пасив.

Ми обоє майже одночасно поринаємо в екстаз.

Лише одна дрібниця непокоїть мене: на піку оргазму в моїй уяві виникає химерна картина: лиса морда сфінкса з великими блакитними очима та рожевими великими, високими, майже прозорими вухами.

Чому в нас бувають різні фантазії про наших кривдників, а не про тих, хто нас любить? Велика загадка котячого розуму. Змушена зізнатись, мене збуджують самці, які відмовляють мені.

Так, я знаю, що це неправильно з точки зору моралі чи співчуття, але мені стало легше від того, що я зізналася собі у збоченні власної уяви. Ну ж бо, зізнайтесь, у вас теж так буває, еге ж?

Звісно, я не можу поділитися цим з Піфагором. Він же справжній самець, а ви ж їх знаєте, вони примітивні. Що вони тямлять у складній жіночій психології? Та ще й такої розвиненої самиці, як я!

Ми засинаємо з думкою, що все повернулось на свої місця.

Однак мені трохи страшно. Нове осягнення — співчуття, що так глибоко вразило мене, — не дає мені спокою. Мені не можна ставати надто м’якою, інакше перетворюся на пацифіста-Піфагора, стану лібералкою через лінь і страх, і мене перестануть поважати.