Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
32. Взаємодія — взаємність — пробачення
У 1979 році Роберт Аксельрод, американський професор політичних наук, організував змагання між комп’ютерними програмами, які моделювали процес ухвалення рішення, застосовуючи різні стратегії.
Роберт Аксельрод отримав від університетських колег (математиків, фізиків, психологів і т. д.) чотирнадцять програм. Кожна з них пропонувала різні правила поведінки, переможець мав отримати найбільшу кількість балів. Деякі програми були «злі» і використовували своїх сусідів, переманювали бали, хитрістю чи силою відбирали їх та ніколи не вдавалися до взаємодії. Інші були «добрі» й намагалися впоратися самотужки, ревно охороняючи свої бали та уникаючи будь-якого контакту з підозрілими суперниками. Деякі були «божевільні»: вони то дурили інших, то взаємодіяли навмання.
Кожна програма увійшла в контакт із конкуренткою двісті разів. Беззаперечну перемогу здобула програма Анатолія Рапопорта.
Вона базувалась на трьох простих засадах:
1. Взаємодія.
2. Взаємність.
3. Пробачення.
При зустрічі з іншою програмою вона пропонувала насамперед об’єднати зусилля і взаємодіяти. Потім застосовувала правило взаємності: «послуга за послугу». Це стратегія короткої пам’яті: якщо інший допомагав, йому теж допомагали; якщо інший нападав, треба було завдати удару у відповідь. Ця програма зводилася до формули: «негайне покарання і безумовне пробачення».
Програма Взаємодія — взаємність — пробачення спершу програвала агресивним програмам, але врешті-решт перемагала в міру поширення. Ба більше, розуміючи, що цей спосіб ефективніший, інші програми переймали її поведінку. Вчені Рапопорт і Аксельрод обгрунтували відому аксіому «Любіть одне одного», не підозрюючи цього. Це завжди у ваших інтересах, якщо хочете грати на довгу дистанцію.
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том XII
33. Собачий холод
Моя матуся завжди казала: «Що б ти не робила, природа все знає і винагородить або покарає тебе за твої вчинки».
Щиро кажучи, це гарна фраза, але я в неї не вірю. Думаю, ми все робимо лише заради себе, і якщо не чекаємо нічого взамін, то, швидше за все, будемо розчаровані чи роздратовані, а жодне з цих відчуттів не можна назвати приємним.
І хоч я вчора виявила великодушність завдяки тому, що переосмислила співчуття, але не буду цим пишатись, залишусь вірною своїй вродженій скромності та простоті.
Рано-вранці ми вирушили в дорогу — на щастя, погода нам сприяла. І хоч я й не чекаю ні від кого подяки за свою героїчну поведінку, проте мені здається, що наш зв’язок із природою зміцнився після пригоди з соколицею. Таке враження, ніби всі великі дерева й низька папороть дякують мені за збереження останнього яйця і допомогу пташці у смертельній скруті.
Вони знають. Вони напевне знають все.
Ми йдемо зруйнованими дорогами, звивистими, зарослими зеленню стежками. В якийсь момент ми застигаємо перед такою сценою: лисяча сім’я вигрівається на сонці. Мати вилизує своїх дітей.
У мене немає бажання ні битися з ними, ні втікати. Врешті-решт, лисиці — це щось середнє між вовками і котами, вони володіють природною грацією, якою хочеться просто… як сказати? Милуватися.
Я думаю про Наталі.
Більшість тварин настільки досконалі, що їм немає куди розвиватись. Наприклад, ці лисиці. А от у людей все по-іншому: вони не ідеальні і підсвідомо це відчувають, вони перебувають у вічному процесі самовдосконалення, тому так швидко і потужно розвинулись. Так вони відкрили для себе вогонь, а головне, славну тріаду, яка ніяк не дасть мені спокою: гумор, мистецтво і любов. Їм це вдалося завдяки ненаситній потребі ставити все під сумнів і ніколи не задовольнятись малим.
Наталі, моя улюблена жінка, мабуть зрозуміла, що я думаю про неї, вона гладить мені шию правою рукою.
Не зупиняйся, мені подобається.
Весь час ми були в дорозі, поки сонце не стало хилитися на захід.
— Як ти, Піфагоре? — запитую з плеча служниці.
Він не відповідає, далі крокує собі, тому я продовжую:
— Я врятувала соколицю, і мене осяяло: тепер я знаю, що таке співчуття.
Здається, його це не вражає.
— Було б добре, якби тебе осяяло не лише щодо необхідності допомагати іншим, але й просто поважати їх. Люди називають це «ввічливістю».
Він хоче мене розізлити?
— До чого ти хилиш?