Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Яке ж це відчуття холоду та вологи неприємне і негідне мене! Волога льодяна маса стискає моє тіло зусібіч. Я пробую рухатись у воді і помічаю, що, коли слухаюся свого тіла, то залишаюсь на поверхні.
Я стараюся наздогнати служницю, коли ззаду лунає гучний «хлюп». Його спровокував мейн-кун, він кинувся у воду в надії наздогнати мене. На відміну від мене, його ця стихія не лякає. Інші коти теж стрибають у воду, але відстають. Нунур відчайдушно намагається зловити мене. Проте довга шерсть йому заважає.
Потік несе нас усіх. Наталі з Піфагором на плечах пливе брасом, її техніка схожа на техніку плавання жаб, яких ми їли. Я позаду вигадую новий вид плавання.
Я помічаю, що коли рухаю у воді задніми й передніми лапами водночас, то швидше пересуваюсь. Хвіст, який я до того тримала у воді, служить мені штурвалом.
Після хмар у повітряній кулі я відкриваю для себе нову стихію: воду. Дві стихії, зустрічі з якими я ніколи не сподівалась.
Насправді плавати не так страшно і складно, як я думала.
Якщо ви ніколи не плавали, ось вам порада: після першого моменту цілковитої паніки потрібно дихати, добре витягнути шию над водою та глибоко вдихати в такт із рухом лап.
Я звикаю до ситуації та запевняю себе, ще переможу цю фобію, аж раптом хтось чіпає мене за хвіст. Нунурові вдалося наздогнати мене. Двоє інших котів позаду також швидко наближаються.
О ні, водна битва котів!
Я занадто зосереджена на плавбі, щоб відповісти йому ударом, мене вистачає лише на те, щоб хлюпнути йому водою в очі. Але цей маневр сповільнює моє просування вперед, я помічаю, що Піфагор і Наталі віддаляються.
Мейн-кун вже зовсім поруч.
Зненацька стається негадане: перед нами у воді з’являється вир. Водяна спіраль набирає обертів та перетворюється на довгий темний язик.
Спочатку я не звертаю на нього уваги. Але в міру того, як я наближаюся, вир затягує і починає засмоктувати мене.
Мої зусилля віддалитись даремні, я потрапляю в полон водяної стихії, що забирає мене у свої глибини.
Саме в такі моменти ми по-справжньому розуміємо, чи боїмося чогось, можливо, тому, що глибоко в душі відчуваємо, що ця річ збіса небезпечна.
Я ніколи не любила воду. І мала рацію. Я хибно вважала, нібито можу примиритися з цією стихією. Холодна вода проникає мені в легені. Я пробую боротись, але знаю, що надії нема.
Річка входить у мене, а я в неї.
Ну що ж, настав мій час. Зараз я помру.
Не знаю, чи вам колись доводилось помирати, але досвід не дуже приємний, його важко описати.
Я уявляю, як моя душа піднімається світляним тунелем високо в небо. Там на мене чекають батьки.
— Привіт, мамо (батько ніколи не відігравав важливої ролі в моєму житті).
— Ти хочеш залишитися з нами чи повернутись на землю? — чомусь запитує батько.
— А в мене є вибір?
— У нас завжди є вибір. Запитай себе, це життя закінчилось чи ти ще маєш незавершені справи?
— Ну… В цьому житті ще є важливі для мене речі: моя спільнота на острові Сіте, Піфагор, Анджело, навіть моя служниця.
— Правильно думати про близьких, — схвально муркоче мати. — Але наскільки вони важливі?
— Не знаю.
— Подумай: чи готова ти повернутись до них?
— Так.
— Доцю, ми зараз говоримо про долю твоєї душі. Добре обміркуй відповідь. Ти хочеш сказати «так, можливо» чи твердо: «так!»?
— Мамо, я втомилась. Ти завжди краще знаєш, що робити. Будь ласка, зроби вибір за мене.
— Життя і смерть можемо вибирати лише ми самі. Зроби вибір і візьми відповідальність за нього, не оглядаючись назад.
30. Фаталізм
Слово «фаталізм» походить від латинського fatum, що означає «доля».
Фаталісти вірять, що у виборі немає потреби, бо все, що з нами відбувається, йде за написаним сценарієм, кожен етап якого передбачений вищою системою: чи то Природою, чи богами, Богом, залежно від історичного контексту.
Таким чином, жоден досвід не можна вважати негативним, це лише несподіваний поворот поряд з іншими, які ми переживаємо в межах заздалегідь прописаного сценарію.
Фаталісти заперечують поняття несправедливості, вбачаючи у ній лише певний ланцюжок подій, краще чи гірше прожитий кожним.
Немає сенсу нарікати.
Немає сенсу боротися.
Потрібно приймати світ таким, який він є, не прагнучи змінити його. Потрібно терпіти страждання, ворожнечу, нещастя, вони випробовують наш характер.
У своєму трактаті «Про долю» Цицерон написав: «Якщо долею тобі передбачено видужати від хвороби, то ти видужаєш, звернешся до лікаря чи ні; так само, якщо тобі не судилося видужати, то ти не видужаєш, звернешся до лікаря чи ні».