Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Гавкіт внизу не вщухає. Наше життя зараз висить на цьому тонкому гіллі.
— І як воно?
Зрештою, якщо він ненавидить мене, то моя смерть не завдасть йому болю.
— З лисим котом це по-іншому. Спочатку дивно, потім звикаєш.
Він ковтає слину.
— Ось як? То він був кращий за мене?
— Можливо, якщо б ти голився, то був би… такий самий гладенький. Ти ж так любиш бути схожим на людей, визнай, що чоловіки, які голяться, виглядають пристойніше.
Хоч я й відкрила для себе співчуття, у цю мить входжу в смак, сама не знаю чому, солодкої жорстокості. Я завжди вважала, що краще бути нападником, аніж жертвою, а Піфагор дратує мене своїми людськими ревнощами, і хоч зараз не найкращий момент, випустити на нього пару мені дуже корисно, допомагає зняти напругу цієї ситуації. Його явно зачепило, він невгаває:
— Ти ніколи не довіряла мені цілком і повністю, правда ж, Бастет? Чому? Тому що я зі своїм Третім Оком не такий, як усі, так?
Я намагаюсь поводитись благородно попри галас собак внизу.
— Замість того, щоб говорити дурниці, краще дай відповідь на питання: скільки, по-твоєму, ми протримаємось на цих гілках?
— Максимум день. Потім заснемо від втоми і впадемо на землю.
Я тремчу. Злі пси внизу наганяють холод.
— На нас чекали неймовірні пригоди попереду, — кажу я. — Шкода, що нам не вдалося врятувати друзів з острова Сіте.
Він теж шукає іншу тему для розмови.
— Думаю, нас визначають наші мрії.
— Так і є, Піфагоре. Для мене це спілкування, для тебе — знання.
— Для Есмеральди — це бути доброю матір’ю.
— Для Вольфганга — насолоджуватись вишуканими делікатесами.
— А для Ганнібала — щоб його сприймали як звичайного кота.
— Для Тамерлана — завоювати світ і встановити владу пацюків.
— Для сфінкса — спокійно жити у своїй водонапірній вежі.
— Для Наталі — відновити світ, що існував до Кризи.
— Патриція також хоче спілкуватися з іншими формами життя.
— Анджело — випускати пару через насильство.
Коли я вимовляю ці слова, то думками повертаюсь до свого дитяти. Я до останнього була дуже поганою матір’ю. Доведеться померти, так і не сказавши, що люблю його. Взагалі-то, я ніколи не казала найближчим, що люблю їх, ця ідея навіть ніколи не спадала мені на думку. Але нове почуття співчуття підказує, що я мушу заповнити цю прогалину.
Не буду поки що нічого казати Піфагору (не хочу робити йому таку приємність, та й зараз він не заслуговує на це), однак визнаю, що треба говорити про свої почуття.
Ті кілька людей, яких я бачила (завдяки Наталі та її негідному колишньому нареченому Тома), хоч вони й вели жалюгідне статеве життя, все ж піддавались емоціям. Це проявлялось у розмовах, обіймах, поглядах одне на одного чи навіть на мене. Як кішка, я відчувала це всіма органами чуття. Їхні зіниці розширювались, губи усміхались, і вони не відводили одне від одного очей.
Ми, коти, ніколи так не робимо.
Інколи вони впадають у такий стан і навіть не кохаються. І, здається, їх це цілком влаштовує.
Ми кажемо, що ми, коти, вважаємо себе розумнішими за них, хоча, можливо, ми помиляємось, і це вони розумніші за нас, а нам варто від них чогось навчитися. Навчитися співчуття, навчитися способів показувати свою любов.
Здається, я марю через страх.
Час минає, собаки не піддаються втомі. А я піддаюсь. Я боюся заснути і впасти у їхні слиняві пащі. Я намагаюсь не слухати розлюченого гавкоту. Знову пробуджується співчуття, на цей раз до Піфагора, єдиного, хто не дає мені заснути.
Я люблю його?
О ні! Бракувало ще закохатись у цього самозакоханого сіамця.
34. Наші крихітні мешканці
Американський біолог Річард Докінз, автор книжки «Егоїстичний ген», запропонував оригінальну теорію: віруси, бактерії, найпростіші чи гельмінти, які живуть у нашому тілі, впливають на нашу поведінку, про що ми навіть не здогадуємося. Сховавшись у нас чи в наших клітинах, ці крихітні істоти мають свої плани на нас, а ми їх беззаперечно слухаємо. Так, ми інколи робимо дивні речі, бо наші невидимі мешканці користуються нами у своїх цілях.
Докінз, до прикладу, помітив, що пацієнтів із сифілісом, який є бактерією, більше вабило до статевих стосунків, ніж здорових осіб. Він дійшов висновку, що метою сифілісу було максимальне поширення, чому сприяло збільшення сексуальних контактів його носіїв.
У мурах печінковий сисун, маленький черв, якого вони випадково з’їдають, починає контролювати мозок. Коли печінковий сисун опиняється в тілі мурахи, він будить свою жертву вночі й перетворює на зомбі, інколи до такої міри, що мураха вилазить на вершечок стебла й чекає, поки її з’їсть якась худобина. Завдяки цьому сисун і далі паразитує та розмножується у травній системі худоби.