Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Од себе пожертвував на церкву три карбованці. Врешті здобув повне довір'я, а тим самим — до оглядання неоцінимих, неповторимих пам'яток козацької святині, ревниво оберігаємих духовенством, а цими двома дідами — коло півсотні років.
Мій Боже! Яке щастя мене спіткало! В досить просторій церкві двері, завішені килимом, вели до ризниці, досить тіснуватої і темної.
Тяжкі, оковані скрині титар одмикав масивними ключами. Видобувались одна за другою старинні дорогоцінності. Золототкані літургійні ризи, воздухи часів коло 1660 року. Огромне Євангеліє в серебряній оправі вагою два пуди.
Як оборонці православної віри, діставали запорожці цінні подарки од патріархів Константинопольського і Єрусалимського.
Аналой під читання Євангелія з букового дерева надзвичай артистично оброблений інкрустацією з черепахи, перламутру та слонової кості. Дар патріарха Константинопольського. Другий такий мається в патріаршім соборі.
Найголовніша, найцінніша святиня — це хрест з частиною животворящого дерева, привезений з Єрусалиму. Кипарисового дерева, вправлений в кіот, багато прикрашений рубінами і ізумрудами, поміщався на срібній дошці.
На головній стороні вирізано: "У сем хресті животворяще дерево". На другіій "Сія таблиця до Храму Покрови Пресвятия Богородиці сооружена коштом всього Войська Запорозкого. А старанієм ктитора Павла, за отамана Кошового Павла Козилецького ЛІЦ1 (1747. — Ред.) году мєсяця октобрия 2 дня". Бархатна плашаниця з золототканим написом: "Сія плащаниця раба Божія Іоанна Горкуша куреня Тимошевського 1756 году".
В півтемній ризниці за цими віковими написами встають в уяві їх автори, сильні духом багатирі-лицарі.
Крім богослужебних речей, були інші дорогі пам'ятки, а між ним — два великі срібні ковші з накривками.
Один надзвичайно артистичної роботи. На ньому зображено всяку степову птицю та комах. Тут дрофи, куріпка, яструб, лебідь, не знані тепер інші птиці. Оси, бджоли, джмелі, жуки і т. д. На другім — медальйони-портрети.
В церкві мається запис походження цих ковшів. З них слідує, що перший здобуто в часі наскоку на Крим кошового Сірка в відповідь на напад орди на Січ та на війни з Туреччиною. Цей наскік змусив кримського хана покинуть турків і спішить на рятунок Криму.
Прибув пізно. Сірко з великою здобиччю вертався назад через Сиваш. Одбив орду вже на переправі. Крим було майже весь знищено разом з столицею Бахчисараєм. Звідтіль походе та чара, котру уживав Сірко, а за ним всі наступні кошові.
Друга чара привезена з походу в "Польщу ловить гайдамаків". Діялось це koло 1746 року, коли, вертаючись десь коло Канева, пограбували маєтки саксонського генерала Вейсенбаха.
Про це читав пізніше в "Історії Русів" Бантиш-Каменського. Пізно повернувся тоді з церкви. Не стачило слів подяки.
В північ пароплавом вертався в Олександрівськ, маючи голову, набиту свіжими враженнями та думками про минуле.
Все, що займало мої мислі, одійшло набік, зменшилось. Тільки записані написи щораз прочитував, аби пам'ятать все життя.
Пильно прочитав я пізніше свіжу працю знакомитого історика, археолога, професора Дмитра Івановича Яворницького, видану в російській мові. Це "История запорожского казачества".
В трьохтомовій праці, опертій на непорушні архів'яльні джерела, подає Яворницький крок за кроком розвій, побут, регулу і ціль цього єдиного в історії братства.
Запорожжя представлено як оригінальний рицарський орден на взірець кращих часів подібних орденів Західної Європи.
На першім місті стала оборона свого краю, народу і всіх кривджених. Боротьба за віру з ісламом, а пізніше — і Римом.
Панувала тут братерська рівність, поважання до старших віком і положенням. В житті щоденнім братчики керувались суворою регулою, були скромні в їді, ще скромніші в напоях, убранні та різних оздобах. Єдине, чим пишались, були зброя і кінь. Становили власність каждого, як і гроші. Решта була спільна. Мешкання, їда, труд.
Зброя різного походження, набута в боях, торгівлі, виміняна. Шаблі арабські, персидські, кавказькі, польські, індійські, багато оздоблені, так само рушниці та пістоли були головним стремлінням братчика.
Коні набувались переважно од татар (славні бахмати) та з Кавказу од ногайців і черкесів — вітроногих карабахів, певних в ході, гарної будови. З часом з цих порід і домішків анатолійського коня вигодувано свою породу. Мала всі прикмети перших. Залізну витриманість, надзвичайну скорість, невимагальність до їди, невеликий зріст.
До коня рівно, старанно добиралась збруя: сідло, вуздечка, підхвістник, по спроможності оздоблені срібними чи мідними бляхами. Наївною байкою читається у письменників такої міри, як Гоголь чи польські, про процес приймування до Січі.