Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
З вітром під вечір був уже близько Нікополя. Колись тут, на острові Томаків — ка, була Запорозька Січ. Нікополь звався "Микитин Ріг", а був січовою митницею.
Кінчається і славний Великий Луг — королівство риби, водяного птаства та незлічимих хмар комарів та мошки.
Ці малі кровопивці чинять неможливим перебування в цих багатих рибок містах. Колись запорожці рятувались дьогтем, смаруючи тіло і убрання. Всякі інші способи не рятують од муки живцем з'їдаємої людини.
Єдиним способом рятунку є дим з дубової губи, добре висушеної. Губа не гасне, тліє повільно і довго. Поміщають її в якийсь дірявий горщок чи бляша ну коробку, подюрковану з усіх боків. Чіпляють до пояса.
Дим цієї губки їдкий, смердючий, забиває дух, одначе краще його терпіть, ніж поїть живою кров'ю кляту мошкару.
Знаючи про цю властивість місцевості перед Нікополем і далі за ним, запас губки я мав, а до того кругом човна розклав на ніч димові огнища. Спать при йшлось мало.
Над ранком чув, як напухає лице, болять і сверблять руки і ноги, хоть не роз бувся і не роздівався.
Ранній вітерець розігнав хмари комашні, на ріці їх уже не було. Другу ніч спав у кужника в будці.
Побував в Чортомлику, де найдовше перебувала Січ.
Тут, в недалекій Капулівці, стоїть камінь-пам'ятник на могилі преславного кошового отамана Івана Сірка.
Ніяких слідів од Січі не зосталось або не міг найти. До лиману не доїхав, нічого там цікавого не побачив би. Останнім пунктом були Олешки. Це дуже стара людська оселя. Про неї споминає Геродот, гречеський творець-батько історії, Колись якийсь час тут перебувала Січ після знищення Чортомлицької царем Петром І.
Тепер це бідна містина, положена на піскових кучугурах. Знана тим, що весною щороку сюди прибувало тисячі робітників і тут приїжджали з усього лівого боку Дніпра більші власники наймать робочу силу на працю в полі на різний строк. До Покрови, до Семена, до Івана Сікача.
Продав я тут свого човна і весь припас. Навіть добре заплачено. Пароплавом вернувся в Нікополь, хотів побачить деякі пам'ятки, що переховувались в церкві, а заховались од церкви січової.
Мав трохи клопоту з ощадною книжкою, промоченою водою. Треба було взять грошей на обув і убрання, знищені в дорозі.
В найнятім покоєві пролежав цілий день. За той час кравець пошив літній китель з сірого китайського шовку (че-су-ча) і полотняні штани. На ноги купив білі полотняні туфлі, на голову — солом'яний капелюх. Своє старе все оддав жидові-кравцеві в додаток до платні за старанність. Кравець мав купу дітей, як каждий жид, і жив бідно. Купив білизну та верхню сорочку.
Переодівшись, пішов до благочинного просить дозволу оглянуть нікопольські церкви і довідаться про пам'яткові речі з січової церкви Святої Покрови.
Розпитавши, хто я, звідкіль, та вислухавши про мою подорож, симпатичний сивуватий благочинний дав записку до настоятелів, щоб показали все, що треба.
Додав при тім, щоб з належною пошаною поставитись до всього, що побачу. Заховать в пам'яті і в серці спомини про дорогі всім в Нікополі і для всього народу безцінні речі, які в найвищій пошані тут переховуються 150 літ.
Благочинний оказався великим патріотом, добрим бесідником, знав старину.
В новій мурованій церкві нецікавого стилю показано дві ікони — Христа Спасителя і Матері Божої — в кутих тяжких срібних окладинах. Це дар Константинопольських патріархів.
Писані на липових дошках, ікони зазнали на собі впливу часу і сильно потерпіли од консервації. Деякі непорушені деталі свідчать про чудовий спосіб малювання візантійських митців.
В другій церкві-часовні — чудесної мистецької роботи іконостас. Царські ворота вирізані з двох половин дерева-великана.
Всі ікони старанно писані добрими митцями і належно утримані. Головні неоцінимі пам'ятники переховувались в третій церкві — Кладовищенській. Сюди вона перенесена як стала колись, а не була головною на Січі. Це є доказом, що запорожці мали не одну церкву. Почорнілі од часу, товсті дубові стіни заховали твердість кості. Нижній вінець, новіший, поставлено на каміннім фундаменті.
Ключі церковні були у титаря, а замикалась ця церков тільки в присутності священика.
Обоє, настоятель і титар, — вікові люди, дуже неохотно згодились одчинить церкву. Довше, ніж благочинний, розпитували хто, звідкіль, хто батьки, якого роду. Прозвище було титареві знайоме, в дальшій розмові виявилось, що чули обоє про Антона Миколайовича Авраменка. Не даром говориться, що "земля слухом повниться"!.