Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
сидів за столом і бадьоро посвистував.
- Потрібен інструктаж?
- Приїхали німці. Чотири штуки. Один старий гітлерівець і ті троє - то, мабуть, його сини. Ведуть себе зверхньо і вкрай агресивно. Весь час ричать на мене і щось там белькочуть. До того всього по-швабськи, і я нічого не розумію. Схоже, їм щось не подобається.
- Я погано знаю німецьку, - попередив Йосип.
- А я дуже погано, - пробурмотів Якуб. - Тільки-но «хенде хох!» і «ніхт шізен» з війни ще пам'ятаю.
- Не проблема. Томаш трохи по-їхньому шпрехає. Ви обидва поки що не показуйтеся їм на очі і, нахилившись, пошепки дав вказівки подальших дій. Якуб і Йосип взяли зі скрині зброю і вибігли чорним ходом із готелю.
До канцелярії зайшов Томаш. Протягом останніх двадцяти хвилин він читав польсько-німецький розмовник і вирішив, що вже готовий до переговорів. Німці безперестанку дзвонили дзвінком і щось викрикували.
-1 шо будемо робити? - перепитав Томаш. - Я ж німаків не переварюю.
-1 я. Але перед тим, як їх позбудемося, вони повинні заплатити за побут і сервіс... і за кривди дідів... тобто нас, чайових накинемо! Йди і попитай чого, до холери, їм так хочеться. А потім запропонуй медичну допомогу.
- А якщо вона їм буде не потрібна?
- З цим у нас проблем немає: приправимо чимось обід і буде необхідною.
- Наприклад, проносним? - ввічливо запропонував Томаш.
- Непоганий варіант. Давно на те заслуговують. Крім того, так чи інакше, потрібно навчити їх ввічливості.
- Невеличка нічна диверсія, гм... ветеранів?
- Думаю, що це просто наш патріотичний обов'язок.
І обидва діда-партизани злорадно розсміялися.
Німці сиділи в кімнаті і проклинали все на світі, починаючи від обслуговування в готелі і закінчуючи тією убогою країною, в яку вони потрапили. Зайшов Томаш.
- Гутен морген! - голосно привітався. - Може, у панства є якісь особливі побажання чи прохання? - говорив з сильним акцентом, але вони його якось зрозуміли.
- Та ти свиня немита! - зірвався найстарший із сімейства. -І ти це називаєш готелем? Вікна не засклені! Жодних меблів!
Крім того, ми хочемо помитися з дороги, а ви, чорномазі, навіть душової тут не маєте!
- Ми не чорномазі, - спростував Томаш з гідністю. - Тут, взагалі-то, є річка, - за десять хвилин ходьби. Вода в ній не зимна, а як привикнути, то...
Німці критикували і кляли, не перебираючи слів, ще добру хвилю. Коли закінчили, Томаш зміг далі продовжувати переговори.
- Так що ж панство бажають на обід?
- А у Вас знайдеться м'ясо ведмедя?
- Знайдеться, - збрехав той і навіть не почервонів.
- Тоді принесіть чотири порції ведмежої лапи, смажену картоплю, салат і пшеничне пиво в кухлях. Тільки справжнє пиво, а не ваш розбавлений сік!
- Як у Вас зі здоров'ям? - між іншим промовив Томаш, проігнорувавши образу в адресу виробництва вітчизняного спиртного. - Я - лікар. А тут в нашому готелі і санаторій є.
- В мене ревматизм, - сказав колишній есесівець. - Але це невиліковне. Хіба обезболювальне можеш виписати.
- Не хвилюватись! До обіду ви бути здоровий. Я найдоб-рий фахівець від ревматизмі
- Німець здивувався.
- Шайзе, - сказав. -1 як ви це лікуєте?
- Ми володіємо сучасними методами народної медицини, - пояснив Томаш. - Швидко і безболісно - це наш девіз...
Німець на своє нещастя повірив переконанням Томаша. Але як тут не повірити людині, яка одягнена в такий білий фартух?! Але про те, що фартух був не лікаря, а м'ясника, Томаш не згадував. Та й, зрештою, навіщо зайвий раз людей лякати, до того ж і йому бракувало в лексиконі відповідних слів...
Так, вони разом, під ручку, пішли в процедурну. Семен вже чекав на свого друга на коридорі.
- Ну і чого хоче ця німчура? - запитав, коли Томаш і його пацієнт проходили повз.
- Засклити вікна, доставити меблі і щось поїсти. Значить, голодні...
- Засклити? Вони ж отримали кімнату із заскленими вікнами. Меблів більше і так не отримають, бо і не маємо. Чого тільки не вигадають ті кляті капіталісти! Ладно, а що на обід хоч замовили?
- Свіжоспечену лапу ведмедя, салат, смажену картоплю і ненаше пиво.
- Безсовісні. Чи вони справді вважають, що я буду нищити природу, забивати маленьких ведмедиків лише для того, щоб вони понапихали свої животи? Бідні ведмедики, які одиноко блукають в горах... Врешті-решт, найближча гора за сто кілометрів звідси буде...
- То що будемо робити? Я сказав, що буде ведмежатина. Може, з зоопарку в Замості організувати?..