Хроніки Якуба Вендровича

- Алкаш ти, а не екзорцист, - сказав вищий привид. - Ми все чули. В тебе зараз канікули, от і не можеш працювати.

Якуб почухав потилицю.

- Хм... Здається, хлопці, ви праві... - погодився. - Тоді зробимо по-іншому. Дістав з халяви чобота пляшку і склянку. Налив собі по самі вінця.

- Я з вами вип'ю, а ви нас більше не лякайте! - сказав привидам цілком серйозно.

Стукнув склянкою об стіну і випив вміст одним махом до дна. Обидва привиди розсіялися в повітрі.

- Та ну його, - пробурмотів, стоячи в дверях, Семен. - То такий з тебе екзорцист?

- Головне, що пішли своєю дорогою, - відповів Вендрович. - Йду спати...

- Ну і надовго ти їх прогнав?

- Звичайно. На Західній Україні саме так і позбавляються від привидів вдома і по-домашньому. А ми ж тут при самісінькому кордоні...

Весь наступний день четверо компаньйонів провели в напруженій робочій обстановці. Замели весь будинок, заліпили всі мишачі діри, повитягували чортополох з підлоги і навіть поміняли усі лампочки.

Сонце хилилося до заходу, коли перед готелем з різким писком шин зупинився спортивний фіат червоного кольору.

Якуб навіть перестав освіжувати свій змучений розум шампанським.

- Перші гості! - крикнув Семену.

Старий козак посміхнувся.

- Ну нарешті, - пробурмотів. - А то вже почав переживати, що наш бізнес і не стартане.

З машини вилізла парочка, одягнена в дорогі дреси, спортивні костюми, взута в Адідаси і з голови до ніг ця парочка була обвішана золотом.

- Холера ясная... - сказав Якуб. - Я дресярів не переношу!

- Але що тут вдієш?.. Це ж наші клієнти... незважаючи на то, що і я таких дегенератів не люблю. Постараємося, щоб наші зусилля нам окупилися. Тому ми й приймемо їх по-людськи, гостинно.

- Хе-хе, - розсміявся Юзьва. - То до роботи!

Семен, правом страшого з дідусів, вийшов на поріг і сперся на одну з колон, чарівно посміхнувся, показавши ряд білосніжних зубів. Добре, що Якуб вчасно повернув вставні щелепи. -Бажаєте кімнатку з видом на гори?

- Давай, - відгаркнув рекетир. - Любу, только, щоб, бля, ліжко не скрипіло!

Парочка отримала найкращу кімнату, тобто єдину приготовлену для гостей.

- Курва! Не, ну в натуре, я не понял! Що то за є***... дира?! -ще раз гаркнув гість.

- Котику, нам треба тут залишитися, - мило заспокоювала свого партнера довгонога Барбі, спершись на плече рекетира.

- Я змучена з дороги.

- Що бажаєте на вечерю? - запитав Томаш.

- А що є? - вже досить спокійно перепитав бритоголовий.

- А в нас є практично все. Ну, зрозуміло, що в рамках розумного. Але пиво у нас закінчилося. Все ж це провінція. Маємо проблеми з регулярною доставкою.

- Саке є?

-Є.

- Тоді так. Дві відбивні, баклажани і пляшечку саке. Братва казали, що зараз модно пити саке, а в мене ще в роті не було... не респект...

- Запевняємо, Ви не розчаруєтесь, що вибрали наш заклад, - Томаш вимушено посміхнувся і низько вклонився.