Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- А щодо справжніх привидів, чи тобі вдавалося домовитися з ними, що вони повинні робити?
Якуб почухав потилицю.
- Раніше ніколи не пробував, - щиро пробурмотів.
Зайшов Томаш. Почувши інструкцію, був легко здивований, але попри заспаний стан на льоту вловив простоту і геніальність того плану.
-1 як ми це зробимо? - перепитав.
- Йосип на другому поверсі буде ходити в підкутих чоботах і дзвеніти ланцюгом. А ти, друже, будеш піднімати на палиці скелет перед вікном.
- А де я тобі знайду скелет посеред ночі?
- Спокійно. Відкрий шафу, що стоїть за тобою, - пояснив Семен з гордістю. - Позичив у школі. Під час канікул він там не знадобиться.
-З кабінету біології,-догадався Йосип.-Хі-хі. Ну майже як справжній. А ти що будеш робити?
- А я, одягнений в тюль, буду їх лякати всередині.
На тому дідки-авантюристи і поставили крапку. Всі розійшлися на свої пости. Два творці ідеї, власне, зайняли свої бойові позиції, коли враз із гостьової кімнати почувся пронизливий крик і пролунав постріл.
- Опа, щось пішло не за планом, - занервував Якуб і швидко почалапав в сторону кімнати.
Коли прибіг, його шеф, тобто Семен, лежав нерухомо на підлозі коридору, а бритоголовий стояв у дверях кімнати, тримаючи ще димний пістолет в руці.
- Як ти міг?! - крикнув екзорцист. - Та ти ж, падло, людину застрілив!
- А чого він посеред ночі робив у нашій кімнаті, замотаний в простирадло? - відгаркнув бритоголовий.
- Це не простирадло, а лише тюль! Він з добрих намірів хотів повісити на вікно, щоб Вам зранку було приємно прокидатися, а ти так без з'ясування обставин відразу кулю в живіт...
Прибіг Томаш.
- Де поранений? - запитав. - Я - лікар!
Йосип, який також прибіг, вже хотів заперечити, що це він мав бути лікарем за сценарієм, але тримався. Томаш присів біля тіла «шефа» і вміло та непомітно витиснув на сорочку половину тюбика кетчупу. Семен вже почав був приходити до тями і легко підморгнув Томашу.
- Летальний випадок, - сказав «лікар» і повернув тіло так, щоб гість на власні очі побачив «велику криваву пляму».
-Та я ж його лише пострашити... то ж, бля... ніби муляж мав бути... - бритоголовий розгубився і випустив пістолет із рук.
- Ти нам тепер виправдовуватися в суді будеш!
- Я... не хотів... - і сльози почали капати на спортивний костюм рекетира.
- Мінімум вісім років, - сказав Вендрович похмуро. - Так тобі і треба, заслужено... А за лисину і ланцюг золотий ще два роки докинуть... Хоча, з іншої сторони, - підморгнув, - свідків ніби й не було...
- Гм... - з'явилася якась надія в голосі горе-бандита.
- Не «гм», а... - і показав пальцями жест «рахуй гроші». -Як прикро, наш бідний друг... Пройшов дві світові. Разом ми випили не одну пляшку,., а зараз доведеться його закопувати в лісі, як собаку.
- Скільки? - перепитав із зацікавленням «вбивця».
- П'ять тисяч, гадаю, буде саме в раз, і то ще зі знижкою, -заговорив друг «мерця».
- Але ж я не можу вам віддати усі свої гроші!
- Вважаю, що торгуватися за таких обставин, то недоречно! - різко відповів Якуб.
Бритоголовий подивився на тіло, яке знахар прикрив тюл-лю, і повільно витягнув із кишені грубезний гаманець. Працівники занесли тіло «шефа» до канцелярії. Семен стягнув із себе вимазану сорочку і одягнув чисту.
- Ти поранений? - перепитав Якуб.
- Не, той молокосос промазав, а так, між іншим, щось ви мало взяли за мене... Всього п'ять тисяч. Треба було більше просити.
- Добре, завтра зранку докинемо ще «на похорон», - усміхнувся Томаш. - В будь-якому разі, можна сказати, що наша фірма процвітає. П'ятдесять старих мільйонів злотих за один день роботи!..
- Е, а чого вони такі зелені і якийсь дядько у перуці посередині? - перепитав Йосип.
- А хто його зна, може, то якісь нові вже... - заспокоїв його Семен.
На жаль, зранку виявилося, що невдалі гості втекли ще вночі.
- От, блін, - коротко і чітко підсумував Семен. - Тепер похорону не буде...
І послав своїх спільників за пивом.
Якихось дві години тому Якуб і Йосип зупинили дитячий візок, до відказу заповнений новопридбаними пляшками спиртного перед будинком, і зі здивуванням дивилися на дві іномарки з німецькими номерами, припарковані перед входом у готель.
Все свідчило про те, що їхні власники зараз знаходяться всередині готелю.
- Мерседес і новенька Тойота, - зауважив Якуб. - Цікаво-цікаво.
- Диви, а ось і другі жерт.., ой, тобто гості, - прокоментував його друг.
- А ми ще навіть готель повністю не відремонтували.
Обидва подалися до канцелярії. Директор, тобто Семен,