Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- Аж так міняє зовнішній вигляд? Нічого собі! - здивувався Семен. - Так значить, готель, бар, стриптиз...
-1 ще в готелі басейн з підсвіткою води, і савуна...
До корчми зайшли Йосип Паченко і Томаш.
- О, непогано заправилися, - помітив Юзик. - Якась проблема, друзяки, що ви отак..? - і жестом показав на кухлі.
- В мене проблема, - майже зі сльозами на очах сказав Якуб. - Хочу на канікули в готель.
- Ось тобі і на! Що то ти на старість розмріявся... То дорого коштує.
- Останній раз був в готелі ще перед війною, - зітхнув ек-зорцист. - Та й вже не дуже пам'ятаю. А грошенят трохи маю.
- Стоп! Подождітє! - заговорив Семен. - Щось мені здається, що я бачу розв'язок наших проблем.
Всі з цікавістю почали слухати.
- Пам'ятаєте, що писали в газеті?
- Якій? - попитав Томаш.
- Про той новий перехід через кордон із Україною, що відкрили біля Мірча.
- Пам'ятаю, - пробурмотів Юзеф. - І то через це тепер стільки російських машин їздить через наше село...
- Отож бо. І це найближча дорога на Краснистав і Люблін... Що скажете на те, щоб відкрити власний готель? Прямо біля траси...
- Але я хотів десь далі поїхати, - зітхнув Якуб. - Ніхто ж не їздить на канікули по своєму селі.
- Вже навіть придумав де, - сказав Йосип. - Пам'ятаєте, недалеко звідти. В Уханях є закинутий палац. Це місце чудово підходить для такого бізнесу...
- Той, де раніше був «Гербаліф», що його в дев'яностих підпалили? - здогадався Томаш. - Це ідея! Тільки треба трохи відремонтувати...
- А чого, скинемося по сотні і наймемо на три дні українців купити найнеобхідніших меблів... Ви тільки подумайте: туристи, гроші, власний бізнес...
- Угу! - зрадів Якуб. - То коли буде новосілля?
- Завтра! - Семен вдарив кулаком об стіл. Частина кухлів попадала і порозбивалася. - Завтра беремося за благоустрій готелю. Такий задум варто обмити. Бармен, шампанського!
Бармен прийшов із пляшкою газованої. Корок вдарив у стелю і в кришталеві бокали полилася ароматна яблучна наливка з бульбашками.
Світало. Четверо майбутніх бізнесменів стояли перед зруйнованим палацом. Після нічних посиденьок в них дуже боліли голови.
- Це тут, - з перепаленого спиртом горла Якуба пролунав хриплий голос.
- То що, ввійдемо?! - Семен з усієї сили вдарив сокирою по колодці, яка закривала солідні ще довоєнні двері.
Усі четверо ввійшли у хол. Миші з писком втікали з-під ніг.
І готель «у грабіжника» 129
І!
- Цікаво, чому цей палац покинули? - задумався Томаш. -Пам'ятаю, люди говорили, що щось тут було нечисто і лячно по ночах.
- Дурниці якісь, - пробурмотів Якуб.
Хоча, переступаючи через поріг, відчув, як на знак попередження встають волоски на руці.
На першому поверсі було декілька невеличких приміщень, а також хол із прогнилою підлогою і кухня. На другому поверсі - теж кілька кімнаток, в яких стояли поламані меблі, здебільшого, на жаль, офісні. Скло у вікнах потріскане, фарба облущувалася зі стін, але усім чотирьом підприємцям майбутній готель дуже сподобався.
- Тут можна і санаторій зробити, - розмріявся Семен. -Буде сауна, кабінет масажу, гідротерапія, грязьові ванни...
- А звідки тут лікувальні грязі? - здивувався Томаш.
- А хіба я сказав, що це мають бути лікувальні? - здивувався козак. - Це будуть звичайні грязі. Пацієнти не зауважують різниці. А болото є відразу за палацом.
- Гідротерапія... - Якуб повторив свіжо-вивчене слово. - І що це таке?
- Лікування водою. Як в Трускавці, - пояснив друг.
- Мінеральні води чи водні процедури типу душа Шар-ко? - заговорив Томаш.
- Мінеральні води. Так, направду, тут таких немає, але це не проблема. З браку натуральних мінеральних вод самі зробимо тут мінеральне джерело. Беремо кусок бичачої солі і кладемо в бачок унітазу. Сіль поволі розкладається на мікроелементи. Після кожного спуску в нас буде декілька літрів незамінної лікувальної води... До того додати лікування зіллям. Лікувальні трави з альпійських лугів.
- Тут немає гір, - зауважив тверезо Юзеф.
- Зате тут маємо ціле горище, завалене сушеними лікувальними травами, ще відтоді, як тут був той «Гербаліф». Тож вони їх самі по Карпатах збирали, сушили, пігулки з них робили, а потім у ті банки заграничні втискали і так продавали. А у випадку, якщо нам буде бракувати, то розведемо сіном... А, ну і рекламу треба поставити на шосе... - нехай люди знають, що тут тепер наш готель!
До вечора новоспечені дідусі-підприємці замели будинок, намалювали і вивісили рекламний щит, навіть приготували одну кімнату для потенційних гостей.