Попід Кичерами та над потоком

Бо й дійсно. Поночі приходилось Старому Панові доглядати сад. Інакше хлопці не лиш обтрясли, але й поломили б гілля. То доглядали його обидва з Ільком. Звечора Ілько спав десь так до півночі, а Старий Пан ходив, потім уже будив Ілька й Ілько походив трохи, а далі Старий Пан докінчував, щоб хлопець міг виспатися.

Так ото ходив Старий Пан по саду. Одягнений в теплу загортку, взявши свій бук у руки, мандруючи з ним від деревцятка до деревцятка. Інколи спинювався під одним чи іншим, доторкав своїми шорсткими руками стовбура й щось приговорював. Старий Пан називав оці деревцята своїми дітьми. Посадив їх, як його діти були ще малі, доглядав їх і милувався їхнім квітом та овочами. Оце тепер доглядав їх, коли вже кожне з них мало по тридцять літ, а діти Старого Пана розійшлись по світі. Потім Старий Пан сідав на лавочку й подрімував.

Запросити Мімі до таких нічних проходів не було можливе. Вийшовши з паном на подвір’я, вона згорталась у клубок біля його ніг та плакала жалко, не бажаючи рушитись ні кроком далі. Коли ж він все таки кликав її, трохи віддалившись, вона підповзала до нього, та скавулячи винувато, дряпала його лапкою по нозі.

— Ходи на руці, ходи! Вже я бачу, що з тебе жадний пес і що ти боїшся в ночі. Ходи на руці, пан сховає свою собачку й собачка не буде боятися.

Пан брав собачку на руки, ховав її за пазуху загортки й щойно тоді Мімі заспокоювалася.

Так Старий Пан доглядав свого саду, найчастіше сам, бо вже волів, щоб Мімі собі спала в хаті. Інша справа, як у Мімі була дочка. О! Боська не боялась самого чорта, не так ночі. Вона почувалась прекрасно й варувала разом із своїм паном. Її мама могла собі спокійно спати в своєму ліжку в кухні.