Попід Кичерами та над потоком
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Publisher Petro Yamniak. 9 Lincoln PI., 'Clifton,N.J. 07011,USA
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Попід Кичерами та над потоком». Краткое содержание книги:
Василь Лев
— Діти, я роздумав і розібрав плян перебудови нутра, так, щоб був гарний голь. Зараз в осені берусь за діло, і як приїдете на Різдвяні Свята, їстимете вже в голі.
З признанням дивився на Влодка. Стефа, якій залежало на тому, щоб батько полюбив Влодка, не признавалась ніколи, що плян не його, а її. І потім, коли з батьком сиділи в голю та він хвалив Влодка за його плян, Стефа не зраджувала, що плян її. Тільки ж не раз погрожувала Влодкові:
— Як не будеш чемний, скажу татові, що плян перебудови був мій!
Так і не довідався батько, хто придумав для нього велику, напівосклену кімнату, де одної весни заснув Великим Сном…
— Добрий плян подав мені Влодко в літі. Я його обдумав, порадився з Миколою і гадаю, що зможемо його виконати. На щастя склепіння спочиває на одноцілих бельках так, що усунення стіни між першою та другою частиною можна виконати без шкоди для тривкости будови. Прийдеться зробити немалий видаток, бо треба всюди дати гарну, нову підлогу, а в тій частині, що були стіни, лякерувати стіни на біло так, як на веранді. Але ж зате зискаємо велику й ясну їдальню, чи там кімнату, якої так дуже досі бракувало гостям. Вони зможуть там сходитися і це упростить нам теж подавання харчів, яких не треба буде подавати до кімнат. Це дійсно чудова думка й я дивуюся тільки, що нікому з нас вона не прийшла, тільки комусь посторонньому.
Тут Стефа й Влодко переглянулися та злегка посміхнулися. Стефа мовчала, а Влодко, задоволений признанням, говорив далі:
— Великого прибутку тато не мають з того пансіону, бо ж то тільки чотири кімнати. От, як би замість стайні тато були цей будинок обернули на дім, було б значно практичніше. Він і так, як на одну коровину надто великий і розкішний. Я був би скріпив шопу добрим шалюнком і це була б стайня, вкінці можна було зробити загату, а будинок я був би поклав на середині горба, а не в куті й вже будував його як дім.
— Ба, на це треба було мати без порівняння більше грошей. Колись, як матиму гроші, або вже ви, молоді, тоді й будуватиметься.
— Ми бо виглядаємо як оця картопля-мати: мала, зморщена, ледве помітна. А нові, що вона дала їм життя: великі, гарні, соковиті. Спочатку наш дім видавався чимсь надзвичайний, а нині супроти оцих великих пансіонів там за горою, це малий дімок — говорила Стефа.
— Це мабуть згідне з законом природи, як ти сама помітила. Та для мене не важний розвиток оцього літнища, а села. Мій Боже, скільки то змінилося з тої пори, як ми тут приїхали! Нагадуєш собі, яка тут була темінь, яка тьма кромішна? — звертався до Стефи батько.
— Читати й писати тут майже ніхто не вмів, як у Китаю: з листами люди ходили до писаря. Дітей до школи малохто посилав. Інколи навіть воліли кару, як школу. То ж не диво, що бувало, прийде хтось щось продати, а ви питаєтеся: скільки вам дати? На це була відповідь: що ваша ласка, або: та дайте шустку, або дві. А як ви питалися: чи шустку, чи дві? — така відповідь не вдоволяла і коли ви чесна людина, даєте належну заплату; коли ж ні…
Як тільки гості виїхали, Старий Пан взявся за перебудову хати. Щоправда, Ганя негодувала, мовляв: та десь в тій хаті ніколи нема спокою. Раз пан студню робит, то знов хату малює, стайню ставит, а тепер знов щось. Таже була хата дотепер, тай могла би стояти так далі.
Але Старий Пан завзявся. Несподіваний, але приманчивий плян припав йому дуже до вподоби. То ж знову зачалися роботи. Й знову з котрогось тартаку звозили дошки, а майстри гупали топорами. Гиблі гомоніли, вигладжуючи дошки. Потім вирубано стіну, що відгороджувала сіни від веранди. В сінях, де стільки десятків літ був півсутінок, — їх розсвічувало тільки мале віконце в дверях від веранди — настало ясно. До них заглянуло сонце. Тепер веранда й сіни утворили один великий, ясний простір.
Потім шальовано стіни в колишніх сінях, вирівнюючи їх до тих, що були на веранді, кладено підлогу в першій і другій частині. Літали гиблівки, а в повітрі пахнуло живицею, пахнуло свіжо струганим яловим деревом. Швидко й ці роботи покінчилися. Робітники відійшли, але Старий Пан знову поїхав із своїм наплечником до Львова й привіз лякер, покост, фарбу. Й знову тижнями Старий Пан стояв, забезпечений фартухом, і водив щіткою по стінах. Білий, блискучий лякер покрив стіну від половини. Горішня частина лисніла білою, крейдовою фарбою. З одного голю — як стали називати цю частину хати — вели сходи на поверх. Давніше поручні були із скромних кілків, але тепер Старий Пан зробив штудерну витинанку: на білій решітці великі квіти з жовтими осередками й зеленим листям. Сходи дістали новий, бронзовий лякер. Згодом по середині станув довгий, великий стіл. Під стінами поставлено лавки, а в двох зовнішних кутах два невеликі столики.