Попід Кичерами та над потоком

Спершу викопали чотирикутну яму в жовтій глині. Швидко стали посуватись у глиб землі, стіни забезпечуючи дерев’яним риштуванням. Копали джаґами й рискалями, а викопану землю витягали відрами, перевішеними через вал, що його хтось крутив корбою. Та скоро кінчилася глина й зачався камінь. Прийшлося бити спершу в м’якому, наче б вогкавому ілі, що дедалі уступався пісковикові. Тепер уже йшли в рух кайла й молоти. Зранку до вечора роздавався з викопу металічний звук. Росла гора викопаної глини й каменю. А води як не було, так і не було. Що ранку Старий Пан спускався в шиб, оглядав почву, доторкав стін та себе й робітників переконував, що вода швидко мусить прийти. Дійсно бо зі стін сльозили струмки вологости й на дні завжди було декілька літрів жовтої, масткої рідини. Але це не була вода — це було ясне кожному. Тож били далі.

Роботу почали зараз таки з початком вересня, пройшов жовтень та половина листопада. На світі вже бралося під зиму, але в шибі робота йшла далі. Старий Пан ходив замазаний глиною, кермував роботами й не було йому коли ні з’їсти, ні спочити. Зробився нервовий та нетерплячий. Ганя ходила за ним з тарілкою, чи мискою та просила, щоб їв. Відмахувався руками та завжди своє: дай мені спокій з їдженням, мені світ не милий і мені ніколи!

А молоти били далі, скрипів вал і ведра їхали: повне на гору, а порожнє вниз. Ночами не брався Николайчука сон: а що, як води не буде, або буде така погана, як у старій криниці?!

Стільки праці, стільки коштів і нічого! В короткому, неспокійному сні, снились різні страхіття: то завалилось риштування, то колодязь засипав людей, то знову снилося, що увірвалось відро, що на ньому спускався в глиб і він летів стрімголов в низ, а замість води була саджа, чи гноївка.

Вже Старий Пан від нетерплячки та журби схуд і почорнів. Вечорами він розглядав проби видобутого каміння і шукав ради по книжках. Вже бо вісімнадцятий метер давно минули, а води не було. Та небагато ради находив у книжках. Скаржився Гані, а вона тільки злостила його, кажучи, що треба було замість Гриця, взяти справжнього кирничника з Самбора. Поправці він і сам не раз каявся, що не порадився якогось фахівця, водного інженера. Та тепер було вже запізно. Все ж одного дня, на двадцятому метрі натрапили на воду. Та не була вона така, як треба, тільки підшкірна — вирішив господар, і казав бити далі. Вже й робітники втратили терпеливість і негодували. Все ж били далі. Аж оце: на двадцятьтретьому метрі ринула нагло, холодна, як лід, багата течія! О, яка була смачна! Всі тішилися. Старий Пан не міг здержати сліз. Воду витягали відрами, була чиста, як кришталь і напливала так швидко, що треба було і втікати, щоб не затопила.

— О, то си пан добули воду файну, то си раз добули! Але бо то чуєте глибінь глибезна! Ба. Кичера — сухарь, то за воду тяжко. Тому ґазди ставляться понад поточинами, а панови захотілося на сухім горбі. Хоч то кождий ґазда казав, що води там не буде й що буде біда.