Діти морських туманів
- Автор: Кампань Клод
- Серия: Прощайте, мої п'ятнадцять літ... #2
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Гордієнко-Андріанова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Діти морських туманів». Краткое содержание книги:
Читач знову зустрінеться з норвезьким хлопцем Яном, який у вихорі війни залишився без батьків і попав до Франції, де познайомився з сиротою Фанні. Дівчина бере близько до серця недолю Яна. Між ними зароджується кохання.
Герої проходять через ряд заплутаних пригод і складних психологічних переживань.
Світла, чиста історія кохання французької дівчини і норвезького юнака зворушує, вчить молодь людяності, вірності, порядності.
За вечерею я весь час почувала на собі його погляд, то тривожний, то пильний, то похмурий, а тепер він намагається засвідчити мені свою прихильність. Невже мені треба було добре наплакатися, щоб Ян зацікавився мною?
Пригадалась одна давня наша суперечка в машині, коли ми їздили в Удіньйоль. «Не треба плакати, Фанні!» — сказав тоді Ян. А я, гордо стримуючи сльози, відповідала: «Не турбуйся, я не з тих, хто скиглить!..» Невже у двадцять три роки хлопець стає зовсім не таким, як у двадцять? І я ще три роки тому виявляла, як мені здається, більше завзяття і не дозволяла жаліти себе. А тепер, похнюпившись над стосом брудного посуду, мусила примиритися з тим, що Ян бачить мене такою нещасною: червоне обличчя, незграбні рухи, надтріснутий голос.
— Фан, ти не хочеш мені сказати, чого така засмучена?
Я люто шарувала каструлю з давнім накипом на дні.
— Це тому, що Гійом скоро поїде від вас? Я заперечливо похитала головою:
— Ні!
— Краще було б це! — пробурмотів він. — Ну, тоді… виходить, через Нікола?.. Чи, може… через мене?
Я майже встромила носа в каструлю з водою. Каструля полетіла додолу. Ян підняв її й повернув мені, не спускаючи з мене погляду. Я мовчки бовталася руками в раковині. Тоді він поклав на стіл з півдесятка ножів, які перед тим витирав, підійшов до мене, повернув до себе, узяв мої руки й витер їх своїм рушником, потім збив мені на лоба пасмо волосся і пальцем доторкнувся до щоки. Як це нагадувало недавній підбадьорливий жест Гійома, — тільки більш стриманий, не такий упевнений. Але і в ньому було стільки стихійної ніжності, що я одразу вся ожила.
— Спасибі тобі, Яне, — кажу я, — ти добрий.
— Це тобі так здається! — вигукує він, щоб приховати ніяковість. — Якби я був добрий, то не мучив би тебе знову!
«Над цим „знову“ треба подумати! — кажу я собі.— Але годі психологічних копирсань, Фанні! Спускайся з хмар на грішну землю».
— Ану його к бісу, цей посуд, — мовить Ян, жбурляючи вогкий рушник на стілець. І тягне мене до вітальні.— Ходімо, — каже він. — Я пограю тобі на піаніно — тільки тобі одній.
Я жену з свого серця тривогу й даю себе заколисати музиці. Цю ясну обітовану землю, куди привів мене Ян-поет, мені б не хотілося затьмарювати своїми сумнівами, журбою. Я приймаю її в свої долоні, як найкоштовніший дар…
А завтра вже, не раніше, буде час подумати і про Нікола…
Розділ дев'ятий
«ЦЕЙ ВИСОКИЙ НЕПОКІРЛИВИЙ ХЛОПЕЦЬ,
ЩО СТРАЖДАЄ БІЛЯ МЕНЕ…»
Як тільки було подано трап, Ян першим піднявся на борт і зробив це так невимушено, ніби переступив поріг Сонячних Дзиґарів.
— Good evening, gentlemen! I am your agent[4]. Якийсь офіцер повів його до капітана. І Ян гукнув нам здалеку:
— Обходьтеся без мене. Можете оглянути корабель. Це вже погоджено з черговим офіцером.
Гійомові і Годлен не треба було повторювати двічі. Тримаючись за руки, вони пройшли палубою корабля «Клан Макленан» і почали підніматися на капітанський мостик.
Великий корабель, що прибув з далекої Індії, дрімав у спокої ночі. У темному небі гордо вимальовувалися могутні й величні контури його корми, вантажних стріл, червоно-чорної труби, освітленої прожектором.
Які тільки фантазії не спадали іноді Янові на думку! Сьогодні ввечері ми сиділи на кухні — у нас якраз вечеряла й Годлен, — коли він раптом став на порозі не сам, а тримаючи за руку Марінетту.
«Оце я, йдучи повз будинок Ферків, — пояснив Ян, — заскочив привітатися з ними, і з їхньої розмови мені стало ясно, що вони страшенно хочуть піти послухати Жака Бреля[5] Сьогодні він співає в булонському казино. Взяти на себе догляд за Марінеттою не випадає: з мене досить корабля „Клан Макленан“, — за півгодини він причалює до берега. От я й привіз її на ніч до вас».
Він посадив дівчинку дідові на коліна, тицьнув мені в руку її піжаму і пояснював далі, раз у раз позираючи неспокійним оком на годинник:
«Я побіжу. Корабель, мабуть, уже прибув, і його беруть на буксир, щоб завести в гавань. Мені треба простежити за цим».
Та ось в очах йому застрибали бісики, і він окинув лукавим поглядом усіх нас:
«А що як і вам поїхати зі мною в гавань? Б'юсь об заклад, що Годлен ніколи не бачила великого океанського корабля! Прогулянка на морському лайнері під блакитним сяйвом місяця — вас така перспектива не вабить, закохані?.. Нуте, Годлен, Гійоме, що ви на це скажете?»
Йому ж таки спала раптова думка узяти з собою і Марінетту.
«Мала нікуди й носа не витикає з дому! Нехай хоч раз подихає морським повітрям…»
4
Добривечір, панове! Я ваш представник (англ.).
5
Жак Брель — популярний французький співак, поет і кіноактор.