Діти морських туманів
- Автор: Кампань Клод
- Серия: Прощайте, мої п'ятнадцять літ... #2
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Гордієнко-Андріанова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Діти морських туманів». Краткое содержание книги:
Читач знову зустрінеться з норвезьким хлопцем Яном, який у вихорі війни залишився без батьків і попав до Франції, де познайомився з сиротою Фанні. Дівчина бере близько до серця недолю Яна. Між ними зароджується кохання.
Герої проходять через ряд заплутаних пригод і складних психологічних переживань.
Світла, чиста історія кохання французької дівчини і норвезького юнака зворушує, вчить молодь людяності, вірності, порядності.
Гійомів голос одірвав мене від роздумів.
— Я запитав у Нікола, чи не хотів би він поговорити з тобою сам, чи краще… Він якусь мить подумав, потім сказав: «Ні, сам я з нею не говоритиму. Вона ж, сердешна, не кинеться мені на шию, правда? І нам обом буде ніяково. Та зрештою треба все з'ясувати. Скажи їй про це ти, Гійоме». А потім він додав ще з більшим хвилюванням, — . я помітив, як забігали в нього жовна, як його рука міцно стисла кермо трактора: «Скажи їй, щоб вона особливо не змінювала свого ставлення до мене. Скажи… Я чекатиму». І, ніби підкреслюючи, що саме ці слова мені треба запам'ятати і що йому нема чого більше додати, рушив трактором далі.
— Ну от, Фан, я тобі все й розказав, — закінчив Гійом. — Як бачиш, ти здатна, сама того не бажаючи, збаламутити душу юнака.
Гійом вимовив ці слова награно-легковажним, насмішкуватим тоном, але я зовсім не мала охоти жартувати. А надто з Нікола, який після розповіді Гійома став раптом мені дорожчий, рідніший і привабливіший, і я відчула навіть якийсь жаль, — бо він таки справді хлопець серйозний, чесний і щирий у своїх почуттях.
Ян, Нікола!.. Мов розважливе і шалене серце не знало цього вечора, що й думати про них!
Гійом передав мені кермо:
— Може, це тебе трохи розважить…
Біля воріт ферми, щоб розвернутися, мені довелося дати задній хід, але колеса почали скажено буксувати на розмоклому грунті.
— Готово! Машина стала такою ж навіженою, як і ти! — зауважив Гійом.
Мотор ревів, колеса крутилися, розбризкуючи фонтани грязюки.
З подвір'я неквапливо вийшов фермер і почав з цікавістю розглядати нас.
— Звідки ж це ви такі взялися?
— Та вже ж не з Єлисейських полів! — пробурмотів Гійом, роздратований таким незворушним спокоєм. — Краще допоможіть нам!
Гійом знову сів за кермо, а я вилізла, щоб разом з чоловіком підштовхнути машину. Могор завивав, аж надсаджувався, в обличчя мені летіли грудки багна, а за вітровим склом видно було веселу фізіономію Гійома. Нарешті машина вирвалася з болота й опинилася на шосе.
— Хочу дати тобі одну пораду, — мовив Гійом, коли я вже вмостилася поряд із ним. — Треба зберігати почуття реального навіть у своїх любовних мріях.
Він подав мені носовичок:
— Бачиш, куди заводять такі суперечки, гідні корнелівських[3] героїв: у брудну баюру.
— Господи, чи ти знаєш, котра зараз година? — вигукую я через хвилину. — Пів на восьму! А сьогодні у нас вечеряє Ян. Прийде, а в нас двері замкнуто, бо дід поїхав на прийом до норвезького консульства.
— Дарма! Ян добре знає дім і напевне згадає, що ти кладеш ключа за вазоном з геранню!
А проте він поїхав швидше. Янові навряд чи сподобається поцілуватися з замком.
Справді, Янів мотоцикл був уже тут — стояв при вході в берестову алею, так само звично, як колись його грузовик із мукомельні. Я хапаю брата за руку.
— Гійоме, — шепочу, — чому все стає таким складним, коли виростаєш…
— Може, й так, Фан! Але подивися на наші Сонячні Дзиґарі. Вони вірно чекають на тебе щовечора. Будь же й ти терпелива…
У сутінках розрізняю Янову постать. Він підходить до нас. Я гарячково витираю мокрі щоки — тільки б не заплакати перед Яном! — і вже збираюся відсунутись од Гійома, але він міцно обнімав мене за плечі.
— Сиди! — гримав.
Я розумію, що в цьому жесті, продиктованому якимсь братерським злопам'ятством, виявилося його бажання захистити мене.
«Я не потерплю, щоб тобі завдавали болю!» ось що хотів він цим сказати.
Погляд Яна на якусь мить затримався на кожному з нас, і я прочитала в ньому спершу подив, потім якусь тривогу. Він не звик бачити Гійома розніженим, а Фанні заплаканою.
— Що таке? Щось сталося з Капітаном?
Гійом лагідно всміхнувся Янові і ще міцніше пригорнув мене до себе:
— З Капітаном усе гаразд.
— Тоді що з вами? Що з тобою, Фанні? Цього разу Гійом усміхається до мене:
— А хіба я не маю права обняти свою маленьку сестричку?
Тепер Ян, зовсім спантеличений, стоїть і міряє нас поглядом з ніг до голови. У нього справді якийсь нещасний вигляд. Можна подумати, що він чимось завинив. А в чому він винен? Як би він міг відгадати, що цього вечора саме він завдав мені болю?..
«Годі, Гійоме, годі!» — хотілося мені крикнути, і я, облишивши брата, кинулася до будинку…
— Пішов би ти краще до Гійома в майстерню. Ця робота не для тебе! — буркнула я.
Ян з рушником у руці витирав ножі і виделки.
— Дуже мені потрібна його етажерка! До того ж полірувальна машина страшенно шумить.
3
Корнель П'єр (1606–1684) — видатний французький драматург, один з основоположників класицизму. Автор трагікомедії «Сід» (укр. мовою переклав М. Рильський), трагедій «Горацій», «Смерть Помпея», комедії «Брехун» та ін.