Небезпечне сватання

Розділ четвертий

Коли настала пора виганяти в ліс худобу, Арне захотів стати пастухом біля неї. Батько був проти, адже хлопець ще ніколи не пас худоби, хоч йому йшов уже п’ятнадцятий рік. Проте Арне так просив, що врешті батько поступився. Цілу весну, літо й осінь він тільки удома ночував, а весь довгий день перебував сам у лісі. Арне брав із собою свої книжки, читав, вирізував літери на корі, ходив по лісі, мріяв і співав. Та коли ввечері він повертався додому, то часто заставав батька п’яним. Той бив матір, проклинав її і ціле село й торочив про те, що колись міг виїхати звідси в широкий світ. І тоді в хлопця також прокидалася туга за чужими краями. Вдома було погано, а книжки вабили його в світ, інколи йому здавалося, що навіть повітря кличе його кудись далеко, за високі гори.

Серед літа Арне зустрівся з Крістіаном, найстаршим капітановим сином, який прийшов разом з наймитом у ліс по коні, щоб проїхатись додому. Він був трохи старший за Арне, легковажний, веселий, мінливий у своїх поглядах, а проте наполегливий в осягненні мети. Розмовляв Крістіан швидко й уривчасто, інколи водночас про різне, їздив верхи без сідла, стріляв птахів на льоту, ловив рибу на муху і був для Арне неперевершеним взірцем. Крістіан також мріяв поїхати звідси й розповідав Арне про далекі краї, малюючи перед ним дивовижні картини. Він помітив, що Арне любить читати, й почав приносити йому ті книжки, які читав сам. Коли Арне дочитував одну, він давав йому нову, а в неділю знайомив його з географією та з географічними картами. Ціле літо й осінь Арне стільки читав, що аж зблід і змарнів.