Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
Нільс підвівся на лікті й крикнув:
— На біса мені ті помиї!
Маргіт злякалася. Вона взяла хлопчика за руку і вийшла з хати.
Надворі в них було чимало роботи, і повернулися вони аж на вечерю. Нільса в хаті не було. Мати послала Арне по батька, але хлопець не знайшов його. Вони почекали, поки вечеря зовсім захолола, тоді попоїли самі. Нільс не приходив. Маргіт почала тривожитись. Вона відіслала сина в ліжко, а сама сіла чекати чоловіка. Нільс повернувся аж по півночі.
— Де ти був, милий? — спитала Маргіт.
— Не твоє діло, — відповів Нільс і повільно опустився на стілець. Він був п’яний.
Відтоді Нільс занадився в село і завжди повертався додому п’яний.
— Несила мені сидіти тут з тобою, — сказав він якось, коли повернувся з села.
Маргіт почала несміливо боронитися. Тоді він цитьнув на неї і тупнув ногою. Мовляв, нехай краще мовчить, бо він п’є через неї. І поганий він через неї. І став нещасною людиною, довічним калікою теж через неї та її бісового хлопця.
— Чого ти весь час накидалася мені? — сказав він і заплакав. — Що я тобі поганого зробив? Чого ти не відчепилася від мене?
— Господи, спаси і помилуй! — вигукнула Маргіт. — Це я накидалася тобі?
— Так, ти! — крикнув він, підводячись, і крізь сльози додав — От ти й домоглася того, що хотіла! Я ледве дибаю, стою однією ногою в могилі, а міг би розкошувати в достатку з найкращою дівчиною в селі, міг би поїхати в світ, якби ти і цей гаспидів хлопець не стали мені поперек дороги.
Вона знов спробувала виправдатися:
— Принаймні дитина не винна.
— Цить, а то наб’ю! — І Нільс ударив її.
Другого ранку, коли в нього вивітрився з голови хміль, він відчув сором і був ласкавий, як ніколи, до хлопця. Та скоро він знов упився і знов побив Маргіт. Нарешті дійшло до того, що він бив її майже кожного разу, як був п’яний. Хлопець плакав і кричав, тоді перепадало і йому. Інколи Нільса так мучило сумління, що він тікав з дому. Тепер він знов приохотився до танців, ходив на них грати, як раніше, і брав із собою хлопця, щоб той ніс йому скрипку. Там Арне багато чого набачився. Мати часто плакала через це, але боялася сказати щось батькові.
— Не забувай за бога, Арне, і не вчись нічого поганого, — просила вона сина, голублячи його.
Та на танцях було дуже весело, а вдома з матір’ю нудно. І Арне почав помалу віддалятися від матері й горнутись до батька. Вона бачила це, проте мовчала. На танцях хлопець навчився багатьох пісень, які потім співав батькові. Нільса тішив його спів, часом, слухаючи хлопця, він навіть усміхався. Малому це лестило, і він намагався вивчити якнайбільше пісень. Він скоро помітив, які пісні найдужче подобаються батькові і з чого той сміється. Коли в якійсь пісні не було нічого смішного, Арне, як умів, додавав його сам, і таким чином рано навчився добирати слова до мелодії. Батько найбільше любив пісні, що висміювали багатіїв та можновладців. їх Арне й співав.
Мати намагалася брати його ввечері з собою до корів, а він відмовлявся то тим, то іншим, щоб не піти з нею. Та коли вже не міг нічого придумати й мусив іти до хліва, вона починала дуже гарно розповідати йому про бога, про добрі вчинки. Кінчалося переважно тим, що Маргіт пригортала до себе сина і, плачучи, благала його не збиватися на манівці.
Мати навчала його читати, і він виявився незвичайно кмітливим. Батько дуже пишався цим і хвалився, особливо як був п’яний, що хлопець успадкував його розум.
Невдовзі Нільс, коли бував напідпитку, почав на танцях загадувати синові, щоб він співав людям. І, під їхній сміх і гамір, Арне співав пісню за піснею. Успіх тішив сина, мабуть, ще більше, ніж батька, і за якийсь час він вивчив безліч різних пісень. Чужі матері, слухаючи, що хлопець співає, занепокоїлись і прийшли поговорити про це з Маргіт, бо ті пісні не зовсім личили дитині. Маргіт обняла сина й почала Христом-богом і всіма святими на світі благати його, щоб бій не співай таких пісень. З цього Арне зробив один висновок: те, що тішить батька, матері не подобається. І він уперше розповів батькові, що йому казала мати. Вона тяжко відпокутувала це, коли Нільс знов упився. Досі Арне ніколи не переказував батькові материних напучувань. Він відразу збагнув, якого лиха накоїв, попросив вибачення в бога і в матері, тільки подумки, бо не мав сили вибачитися вголос. Мати й далі ставилась до нього ласкаво, і це краяло йому серце.
Та одного разу Арне забув про свою провину. Він мав хист мавпувати інших, а надто вмів перекривляти їхню мову й спів. Якось увечері він розважав цим батька. Мати на хвилину зайшла до кімнати, а коли вийшла, батькові раптом забаглося, щоб син показав, як вона співає. Спершу хлопець не хотів, але батько, що лежав на ліжку й аж заходився з реготу, таки присилував його передражнити матір. «Вона тепер надворі і не почує», — подумав хлопець і заходився співати так, як часом співала мати, коли голос у неї був хрипкий від стримуваних сліз. Батько так зареготав, що хлопцеві стало моторошно, і він несамохіть замовк.