Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
Коли тутешній ти, то, певне, чув,
Яку в нас славу Нільс Кравець здобув.
Якщо і ти живеш не від учора тут,
То чув, що від Кравця дістав Мизатий Кнут.
Аж на повітку впав Пер Ула Чіп:
«Надалі, щоб не вмер, бери з собою хліб».
Відомий у селі занозистий Ганс Кум:
До всіх чіпляється, усіх бере на глум.
«Скажи-но, Нільсе, де б ти приземливсь?
Хай плюну я туди, щоб ти не помиливсь».
«Коли б ти мав такі ще й руки, як язик,
Давно були б весілля наші без музик».
При першій спробі кожен з них, як міг,
Старався будь-що не звалитись з ніг.
При другій спробі Ганс ледь-ледь не вкляк:
«Ну, Куме, що? Я бачу, ти хирляк!»
При третій Ганс додолу полетів.
«Оце й усе? Ти ж плюнути хотів!»
Хлопчик доспівав пісню. Але в ній були ще дві строфи, яких мати не навчила його:
Упала темна тінь на білий сніг,
Де піде Нільс, там і дівочий сміх.
Де грає він, дівчат вже череда.
Ох бережіться, буде вам біда!
Бабуся знала ці рядки, і тепер, не проспівані, вони ще виразніше постали в її пам’яті. Онукові вона нічого не сказала, але його матері зауважила:
— Чого ж ти пропустила дві останні строфи? Навчи дитину співати про твою ганьбу!
Тим часом Нільс Кравець потроху спивався. Він був уже не той, що колись. Багато хто вважав, що він скоро зовсім пуститься берега.
Якось у село випадково навідалося двоє американців. В одній садибі гуляли весілля, і вони напросилися туди, щоб подивитись, як воно тут відбувається. Нільс грав на тому весіллі. Американці кинули по талярові «на музику» й замовили галінг. Та ніхто з гостей не хотів танцювати, хоч скільки їх просили. Кожен показував на Нільса — мовляв, він найкраще танцює галінг. Нільс відмовлявся, і тим завзятіше, чим дужче його просили. Нарешті його почали просити всі. Саме цього Нільс і чекав. Він віддав скрипку іншому музиці, скинув куртку та шапку і, усміхаючись, вийшов на середину. Він знов був у центрі уваги, як раніше, і до нього повернулась колишня снага. Гості тісним колом обступили його, задні повилазили на стіл і на ослони, а найвище — невеличкий гурт дівчат. Передньою в тому гурті стояла висока дівчина з темно-русявими косами і блакитними очима, глибоко посадженими під високим чолом. Коли вона всміхалася, її широкий рот ледь кривився. То була Біргіт Беен. Нільс помітив її, коли шукав очима сволока.
Заграла музика, всі притихли, й почався танець. Нільс поплив по колу, ледь похилившись в один бік і похитуючись у лад музиці, потім пішов підскоком, далі пустився навприсядки, врешті встав і ніби приготувався стрибнути, але натомість знов закружляв по кімнаті, ледь похилившись, як і перше, в бдин бік. Музикант виводив смичком. Мелодія дедалі жвавішала. Нільс помалу відхилявся назад і раптом ударив каблуком об сволок під стелею так, що з нього на людей посипалась пилюка. Почувся сміх, гомін, дівчата стояли, затамувавши віддих. Музика гучнішала, запалюючи Нільса на все карколомніші стрибки. І він їй не опирався, вимахував ногами, підскакував у лад мелодії, приготувався до стрибка, але обдурив глядачів і знов закружляв по кімнаті, а коли ніби й не думав стрибати, вдарив каблуком об сволок раз і другий. Він перевертався в повітрі головою вперед і головою назад, проте після кожного стрибка знов ставав на рівні ноги.
Раптом Нільс урвав танець. Скрипка якусь мить іще весело награвала, потім мелодія стала глухіша і нарешті завмерла на протяглій басовій ноті. Гості заворушилися, загомоніли, пролунали захоплені вигуки. Нільс стояв, прихилившись до стіни. Американці з перекладачем підійшли до нього й дали йому кожен по п’ять талярів.
Усі знов притихли. Американці перемовилися з перекладачем, потім той запитав Нільса, чи не погодився б він поїхати з ними їхнім служником, вони платитимуть, скільки він захоче.
— А куди? — запитав Нільс.
Люди обступили їх з усіх боків.
— По світу, — сказав перекладач.
— Коли? — засяявши, спитав Нільс. Він оглянувся навколо, побачив Біргіт Беен і вже не зводив з неї очей.
За тиждень, коли вони повернуться сюди, була відповідь.
— Може, й поїду, — сказав Нільс, зважуючи на долоні дві монети по п’ять талярів.
Він поклав руку на плече найближчого парубка, і його рука так тремтіла, що парубок вирішив довести його до ослона.