Небезпечне сватання

— Бачиш, ми маємо з нього і користь, і втіху. Будь же слухняний, завжди роби, що він загадує.

Маргіт завжди була бадьора, хоч скільки лиха випало на її долю. В неї були рум’яні щоки й великі очі, які здавалися ще більшими через темні тіні навколо них. Кругловида, з повними губами, вона мала вигляд здорової і дужої, але насправді сили в неї було небагато. Тепер вона розквітла, як ніколи, і, працюючи, завжди співала.

Однієї неділі після обіду батько з сином пішли в поле подивитися на врожай. Арне гасав навколо батька, стріляючи з лука: Нільс сам зробив і того лука, і стріли до нього.

Так вони вийшли на дорогу, що вела від церкви й пасторової садиби в долину. Нільс сів на камінь і задумався. Хлопчик пустив стрілу вздовж дороги, в напрямку церкви й побіг за нею.

— Не заходь далеко! — гукнув батько.

Раптом хлопчик зупинився на бігу й нашорошив вуха.

— Тату, там десь грають!

Нільс також почав дослухатися. Вдалині лунали звуки скрипки, яку часом забивали вигуки й гомін. Чути було також торохтіння возів і цокіт копит. То їхали додому з церкви молоді з весільними гостями.

— Ходи сюди! — покликав батько, і Арне з його тону зрозумів, що треба поспішати.

Сам Нільс квапливо підвівся з каменя і сховався за грубе дерево. Хлопчик кинувся за ним.

— Не сюди! Сховайся он там!

Хлопчик швидко заліз під кущ ялівцю.

Тим часом весільна валка досягла вже березового ліска. Вона мчала з шаленою швидкістю, коні були в піні, на возах кричали й свистіли п’яні гості. Батько з сином рахували віз за возом. Усіх їх було чотирнадцять. На першому сиділо двоє музик, і в чистому весняному повітрі лунав весільний марш. Позад них стояв хлопець і поганяв коней. На другому їхала молода з високим вінцем на голові, що вигравав на сонці. Вона всміхалась, і губи її ледь кривилися. Біля неї сидів парубок із лагідним, приємним обличчям, убраний у синій костюм. Далі їхали гості. Чоловіки сиділи на колінах у жінок, позад них попримощувалися хлопчаки. В один маленький візок упхалося шестеро п’яних чоловіків. На останньому возі сидів староста і тримав на колінах барильце з горілкою. З криком і піснями вони поминули Нільса й Арне і помчали стрімкою дорогою в долину. Голоси скрипок, вереск, торохтіння коліс завмирали вдалині у хмарі куряви. Потім стало чутно лише окремі вигуки, а далі — тільки приглушений гомін. Нарешті й він затих.