Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
— Не треба, я сам, — сказав Нільс.
Спершу трохи похитуючись, а тоді твердіше він рушив по колу і, обернувшись до музикантів, попросив їх заграти спрінгар[4].
Перед ним стали в ряд усі дівчата. Він, не поспішаючи, оглянув їх і підійшов до однієї, в чорній сукні. То була Біргіт Беен. Він простяг їй руку, і вона подала йому обидві. Тоді він засміявся, підхопив дівчину, що стояла поруч із Біргіт, і з місця закружляв із нею в танку. В Біргіт почервоніло обличчя й навіть шия. За нею стояв високий юнак із лагідним, приємним обличчям. Він узяв її за руку й повів танцювати слідом за Нільсом. Той побачив їх і, може, випадково так рвучко нагнався на них, що вони попадали. Навколо залунав сміх, гамір. Біргіт підвелася, відступила вбік і заплакала. Юнак з лагідним обличчям поволі встав і підійшов до Нільса, який і далі танцював.
— Ану, зупинись на хвилину, — сказав він.
Нільс не почув, і юнак узяв його за плече.
Нільс струснув із себе руку і глянув на юнака.
— Я тебе не знаю, — сказав він, посміхаючись.
— Не знаєш, але відтепер знатимеш, — відповів юнак і навідліг ударив його по обличчю.
Нільс, що не сподівався цього, відсахнувся назад і впав на гострий кам’яний край відкритого вогнища. Він хотів відразу підвестись, але не зміг: у нього був зламаний хребет.
На Круглику відбувалися зміни. Бабуся з дня на день підупадала на силі. Відчувши це, вона почала ще завзятіше ощадити, щоб зібрати гроші на останню виплату за хутір.
— Тоді ви з хлопцем не будете бідувати. Та коли ти впустиш сюди чоловіка, який усе прогайнує, я перевернуся в труні.
Восени вона поквапилась до садиби колишнього свого господаря і, на превелику радість, віддала йому решту боргу. І яка вона була щаслива, коли вдома, сидячи на лаві, змогла сказати:
— Ну от, справу довершено.
Але того ж таки дня вона занедужала, лягла в ліжко і більше не встала. Дочка поховала її на цвинтарі біля церкви, а на могилу поклала гарний камінь, на якому було вибито її прізвище, вік і уривок з одного псалма Кінго[5].
Через два тижні після похорону матері дочка пошила з її чорної святкової спідниці костюм для сина, і коли він його надяг, то так споважнів, наче в нього переселилася бабусина душа. Щось ніби потягло його до великої книжки з мідяними защіпками, яку бабуся читала в неділю. Всередині книжки лежали і її окуляри. Коли бабуся була жива, йому не дозволяли брати окулярів. Тепер він обережно витяг їх, начепив на носа й глянув у книжку. Літери розпливалися, немов у тумані. «Дивно, — подумав хлопчик, — а бабуся могла в них читати боже слово!» Він підняв окуляри проти світла, щоб роздивитись, чому крізь них нічого не видно. І раптом — брязь! — вони впали на підлогу.
Хлопчик дуже злякався, і коли тієї самої миті відчинилися двері, він подумав, що зараз з’явиться бабуся. Та зайшла не вона, а мати, і за нею шестеро чоловіків, тупаючи та перемовляючись, внесли ноші й поставили їх долі. Двері довго ніхто не зачиняв, і в кімнату найшов холод.
На ношах лежав темноволосий чоловік з блідим обличчям. Мати метушилася біля нього й плакала.
— Перенесіть його легенько на ліжко, — попросила вона чоловіків і сама теж узялася допомагати їм.
Коли носії підійшли до ліжка, під ногами в них щось хруснуло. «Ох, та це ж бабусині окуляри», — подумав хлопець, проте нічого не сказав.
Розділ третій
Це було, як ми вже згадували, восени. Через вісім днів після того, як Нільса Кравця перенесли до Маргіт на хутір Круглик, американці переказали йому, щоб був готовий у дорогу. Він саме тоді корчився з болю й закричав крізь зціплені зуби:
— Скажи, нехай ідуть під три чорти!
Маргіт не рушила з місця, наче не розчула відповіді. Нільс помітив це й за хвилину поволі сказав кволим голосом:
— Нехай… ідуть!
Ближче до зими йому полегшало, він уже навіть сидів на ліжку, проте його здоров’я було надвереджене назавжди. Коли він уперше зміг випростатися, то зразу ж попросив скрипку, взяв її в руки, настроїв, але так захвилювався, що мусив знов лягти. Він став дуже мовчазний, але не вередливий. Трохи згодом він уже почав читати малому книжку й робити дещо в хаті. Надвір він не виходив, а з тими, хто навідувався до них, не розмовляв. Спершу Маргіт розповідала йому сільські новини, але потім перестала, бо після цього Нільс щоразу хмурнішав.
Під весну вони з Маргіт почали довше, ніж звичайно, розмовляти після вечері. Хлопчика вони відсилали спати. А вже навесні їм оголосили заповідь, і вони тихо побралися. Нільс почав працювати в полі і виявився розважним, дбайливим господарем. Маргіт казала синові:
4
Спрінгар — норвезький народний танець.
5
Кінго Томас Гансен (1634–1703) — датський церковний діяч, автор книги церковних псалмів.