Чужинець в Олондрії (ЛП)
- Автор: Саматар София
- Серия: Олондрія #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: mirabel.lv
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чужинець в Олондрії (ЛП)». Краткое содержание книги:
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
Глава дев'ята
Сірі Доми
Сірі Доми. Лікарня для психічнохворих, розташована у Вельвалінгу, на південній стороні Вежі Мирри. Побудована у 732 році, вона призначалася для членів Імперського Дому. Так тривало до 845 року, коли, простоявши деякий час порожньою, вона перейшла до інших знатних родин. Нині будь-яка особа, благородна або з простолюду, отримавши дозвіл од жерця або жриці, — за винятком жерців культу Авалеї, — може отримати там лікування. Доми функціонують відповідно до філософії Мюїрна Фейрівельського, який надавав особливої ваги світлу, повітрю й мовчанню в тактиці ведення та лікуванні божевільних.
Я закрив книжку й підвів погляд.
Білі стіни, біла підлога, стеля пофарбована на взірець неба.
Я пригадав, де чув раніше ці слова: Сірі Доми. Переповнена кав'ярня в Бейні, безладна розмова про відомого художника.
— Замкнувся на кухні, — казали. — Майже стік кров'ю.
Молода жінка, яка пила зі мною, скрушно покрутила головою.
— Бідний хлопчина! Заберуть в Доми.
— Куди-куди? — перепитав я.
— В Сірі Доми, — уточнила вона. Знову оте дивне гойдання головою, закочування очей, сміх. У глибині її сліпучої посмішки виднівся єдиний потемнілий зуб.
Я повернув у свою торбину книжку Супутник ліхтарника, викрадену з бібліотеки Єдова в готелі Урлома. Догладяч, який привів мене сюди, сказав, що я можу користуватися полицями, якщо захочу, але я не захотів. Я б не хотів облаштовувати собі дім у цій білій кімнаті. Мої книжки залишилися там, де й були. Догладячі забрали мій одяг: тепер я одягнений у те, що носять в Сірих Домах — бляклий балахон з поясом. Вони забрали мій гаманець, «на зберігання»; забрали мої пера й чорнило. Але писання заохочувалося. Вони видали мені м'який олівець із закругленим вістрям.
На полиці стояли інші книжки. Я перетнув кімнату в чотири кроки і перехилився набік, аби прочитати назви на корінцях. Канкельде, Військова Дисципліна. Евменійська Кампанія. Коротка Історія Мовної Війни. Товсті томи в брунатній телячій шкірі, вочевидь, пожертвувані якимось старим колишнім вояком.
Я роздивився довкола. Потер стіну пальцем; трохи білої фарби залишилося на пальці. Взявся ходити довкола стін, аби розім'ятися й забути, що є в'язнем. Я міг би вийти в загальну кімнату, де попід стінами вишикувалися фарбовані білі кушетки, але відчував огиду до товариства інших пацієнтів. Під час години кебма двоє з них витріщалися на мене, перешіптувалися і хихотіли: чоловік з пошрамованою головою й жінка з акуратною пов'язкою на кожному кінчику пальця. В жінки були фарбовані в яскраво-зелений колір повіки і густо намащений чимось червоним рот. Перехопивши мій погляд, вона помахала мені тими таємничими обмотаними пальцями…
Ні, не варто туди йти. Я все ходив і ходив по колу, в марній надії втомити себе, перш ніж настане ніч. На високій стелі наді мною сяяла лампа — надто далеко, щоб дістати, ще й забрана у залізну сітку, аби ніхто не міг розбити скло.
Попри те, що двері були замкнені, ангел все одно прийшла.
Я видерся зі сну в супроводі власного крику.
Вона була тут, її руде світіння, її одяг, текучий, мов рідина.
Я вигинав спину дугою і корчився на ліжку, вся кімната раптом стала могилою, а серце — божевільним інструментом, що б'ється так шалено, аж несила терпіти. Мій страх все ще був тваринним, нагальним і нездоланним, як крик віслюка, який відчув запах крові.
Вона встигла сказати багато чого, перш ніж я зміг почути її поза ударами свого серця. Думаю, що вона говорила мені про холод. Але я бачив тільки її руки в русі, похилену на один бік голову; світло, що линуло від неї, вихоплювало обриси книжкових томів на полиці. Я дивився на її вуста, як вони відкривалися й закривалися; насправді це була лише гра її світла. Я уявляв, що нутро в неї порожнє або наповнене попелом чи парфумами. В неї був серйозний погляд, хоча очі мала все такі ж нелюдські, непрочитувані. Рухалася так, як, за моїм уявленням, мали б рухатися під водою вугри.
Її думки, її образи вторглися в мене: я був відкритий, як поле. Я побачив обличчя її матері, потім кут вулиці десь у Бейні. Те, що це був Бейн, я пізнав за формою ліхтарів. У блакитному світлі повз мене проїхала кривобока карета. Виднілися дахи, опівнічне небо було таким холодним, що зірки дзвеніли суголосно з ним.
Я качався по підлозі, кидався об стіни, аби позбутися цього видіння. Кімната стала срібною і кидала мною туди-сюди, мов човен. Я втратив свідомість; прийшов до тями, лежачи на підлозі. Наді мною рухалося світло: земне, масляне світло каганця, настільки рівне й природне, аж мені сльози навернулися на очі.