З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
Щойно випадала нагода, я підходила до вікна і виглядала. Підходила до дверей і відчиняла їх. Де ж вона?
Дядько Девід побачив, що я знову стою біля вікна.
— Агов, — гукнув він мені. Та я не відвернулася від вікна, тож він спробував іще раз: — Обрі, іди сядь біля мене.
Я вмостилась біля нього на дивані: залізла з ногами і поклала голову йому на груди.
— Різдво може втомлювати, — сказав він. — Відпочинь трохи.
Я пробувала сидіти з розплющеними очима й чекати, але дядько був правий. Я була втомлена.
Тітка Кетрін розбудила мене о четвертій — перед різдвяною вечерею. Я помотала головою, намагаючись прокинутися, і вона лишила мене на дивані, де я спала. Я стала придивлятися й прислухатися до того, що відбувалося навколо. З їдальні чувся брязкіт тарілок і склянок, зрідка — сміх. Яскраве світло не вмикали. Сонце сіло ще до того, коли закінчили вечеряти. Різдво завершувалося.
Телефон. Може, вона подзвонить побажати веселого Різдва. Може, саме так мало бути. Може, я не того чекала.
Я пішла в порожню кухню. Підсунула стілець до тумбочки з телефоном, сіла, поклала голову на тумбочку й стала чекати.
Мене знову знайшла тітка Кетрін. Принесла мені вечерю. Шинку, щось і ще щось. Я не придивлялася.
— Ти маєш поїсти хоч щось, — сказала вона турботливим голосом.
Я не відповіла, і вона повернулася в їдальню.
На кухню прийшла бабуся, підсунула до мене стілець, щоб дивитися на мене очі в очі. Вона дуже уважно вдивлялася в мене, потім встала, відчинила шафку. Відкрила записник. Витягла звідти папірець. Дала мені. Телефонний номер.
— Ось. Подзвони їй.
— Ні.
— Ти хочеш із нею поговорити.
— Ні.
— Обрі…
— Ні! — закричала я. — Усе має бути не так!
Бабуся зітхнула.
— То скажи мені, як має бути?
— Вона мала приїхати до мене! Або хоча б подзвонити і побажати веселого Різдва!
— Ми також їй не дзвонили, — сказала бабуся. — Люба моя, якщо її тут немає, значить, вона ще не готова приїхати. Якщо вона не дзвонить, значить, ще не готова говорити. Мені справді дуже шкода. Якщо хочеш, будь ласка, спробуй, ось номер телефону.
Але я не хотіла пробувати. Я не мала хотіти пробувати. Вона — мати. Це її робота — пробувати.
— Я її ненавиджу, — сказала я. І пішла з кухні.
Різдво завершилося.
~ ~ ~
Любий маленький Ісусе!
Я знаю, що дуже давно з тобою не говорила. Навіть у церкві у твій день народження. Я знаю, що це не найкращий спосіб бути з тобою друзями.
Я не знаю, чому ти забрав у мене мою сім’ю. Я не знаю, чому ти, знаючи, де моя мама, не відправив її назад до мене. Я б хотіла, щоб усе було не так, як зараз, але не знаю, як це зробити. Не думаю, що це моя робота. Думаю, це мають зробити дорослі, і, може, тобі треба їм про це сказати.
А взагалі, я збираюся про це забути. Якщо моя мама не хоче бачити мене чи хоча б поговорити зі мною на Різдво, то я теж не хочу ні бачити її, ні говорити з нею. Бережи її, але скажи, хай забуде про мене. Так буде найкраще для всіх.
О, і з днем народження.
З любов’ю, Обрі
~ ~ ~
18
Мороз намалював узори на моєму вікні. І хоч я могла відчувати, як холод просочується у шпарини, я притиснула долоню до скла і спостерігала за тим, як з’являються туманні обриси моєї руки. У куточку вікна я нашкрябала ОЛП — Обрі Лінн Прістлі, — а зішкрябані крижинки сипалися на підвіконня.
Бабуся дістала кілька додаткових ковдр зі скрині на горищі, тож я залізла назад у ліжко під барвисті в’язані та зшиті з клаптиків покривала. Я знайшла на нічному столику свої рукавиці, вдягнула їх і натягнула на голову флісову шапку.
Коли бабуся прийшла повідомити, що вже майже полудень, і мені треба вставати, вона розсміялася. А потім сіла на ліжко і сказала:
— Часом я забуваю, що моя Обрі — південна красуня.
— Що ти маєш на увазі? — запитала я сердито, скидаючи рукавиці й шапку.
— Така зима — для тебе щось новеньке, — відповіла бабуся. — Ти знаєш, що опалення увімкнене на повну?
Я похитала головою і пригладила наелектризоване шапкою волосся.
Бабуся водила пальцями по шву верхнього покривала, зшитого з кольорових клаптиків, впускаючи в кімнату тишу.
— Бабусю?